Cпроби об’єднати право- і лівобережну частини Українського гетьманату розпочалися відразу ж після політичного розколу унітарної козацької держави на початку 60-х pp. XVII ст. Це питання було головним під час проведення Генеральної ради в липні 1660 р. Підписання урядом Юрія Хмельницького Чуднівського трактату в жовтні того ж року та визнання ним протекції польського короля Яна II Казимира викликало невдоволення значної частини козацтва Лівобережної України, яке невдовзі оформилося в неприйняття нею влади молодшого сина Богдана Хмельницького та започаткування наказного гетьманства над полками Задніпров’я переяславського полковника Якима Сомка. Відразу ж після укладення Чуднівської угоди гетьман вислав до полковника Т. Цицюри універсал, у якому повідомляв, що цей договір передбачає збереження усіх «прав і вольностей» Війська Запорозького як на Правобережжі, так і Лівобережжі. Саме тому молодший Хмельницький радив «задніпровським» козакам перейти на бік польського короля й гарантував їм збереження життя та козацьких привілеїв. Однак лівобережна старшина на чолі з наказним гетьманом Я. Сомком бажала залишитися у підданстві московському цареві.
Тому невдовзі Ю. Хмельницький обрав військові засоби як найефективніші в справі повернення під свою владу бунтівливого Лівобережжя. Вже в листопаді 1660 р. за його наказом на чолі п’ятитисячного козацького корпусу туди вирушив полковник П. Дорошенко, який до січня наступного року оволодів містами Зіньковим, Ромнами та Гадячем. Внаслідок цієї військової акції під булаву Хмельницького перейшли Полтавський, Гадяцький, Лубенський та Миргородський полки, а також Охтирський полк Слобідської України.
Протягом 1660–1662 рр. уряд Хмельницького здійснив 5 військових походів з метою завоювання Лівобережжя, однак вони не принесли бажаного результату.
Правобережний гетьман П. Тетеря, який раніше був генеральним писарем в уряді Ю. Хмельницького, розпочав проводити об’єднавчу політику, наслідуючи традиційні методи свого попередника. 22 січня 1663 р. гетьман відправив до Варшави посольство Г. Гуляницького, одним з головних завдань якого було просити Яна II Казимира надати Тетері допомогу у відвоюванні Лівобережжя.
21 березня гетьман висилає до лівобережних полків універсал, у якому закликає підкоритися своїй владі, адже лише в такому разі він зможе захистити їх від ворожих нападів. Досить велику надію покладав правобережний уряд на успішне завершення військових операцій проти «непокірних» лівобережців. Наприкінці зими 1662 — весною 1663 рр. правобережні полки спільно з татарами оволоділи Кременчуком, Потоком, Переволочною та намагалися здобути Гадяч, Голтву, Лохвицю, Лубни й інші міста. Але через деякий час вони були змушені повернутися на Правобережжя, де розгорталося повстання окремих полків, що були невдоволені як внутрішньою, так і зовнішньою політикою свого гетьмана. Розуміючи, що власними силами об’єднати Україну буде складно, Тетеря в серпні закликає на допомогу кримських татар та нагадує польському монарху про його обіцянку допомогти в цій справі. Правобережний гетьман разом із військами свого протектора протягом осені 1663 — зими 1664 рр. здійснює великий похід на Лівобережну Україну. Ця грандіозна як на той час кампанія спочатку спричинила до переходу певної частини лівобережних полків, які повірили закличним універсалам П. Тетері про звільнення з-під московського «рабства». Але, загалом, вона не дала бажаних результатів її керівникам. Відбивши наступ союзницької армії польського короля, кримського хана та правобережного гетьмана, правитель Лівобережної України І. Брюховецький планує й собі поширити владу на всю територію Українського гетьманату, а отже, оволодіти Правобережжям. Він видає декілька універсалів до жителів правобережної частини гетьманату. Зокрема, відомо, що у липні і жовтні 1663 р. він звертався до них з проханням перейти під царську протекцію та його регімент.
Та найпослідовнішим у справі з’єднання двох політичних центрів Українського гетьманату був П. Дорошенко, який обіймав гетьманську посаду протягом одинадцяти років, з 1665 до 1676 рр. Майже відразу після свого обрання на гетьманство, 25 жовтня 1665 р., П. Дорошенко звертається до полковника Полтавського полку із закликом перейти під протекцію польського короля й визнати його «гетьманський регімент», а отже, відмовитись від царської зверхності. Таким чином, спочатку новообраний гетьман сподівався вирішити проблему об’єднання України під своєю владою мирними засобами. Протягом першої половини 1668 р. П. Дорошенку ціною великих зусиль все ж таки вдалося оволодіти більшою частиною Лівобережжя й скликати там загальноукраїнську раду для вибору гетьмана «обох сторін» Дніпра. Вона відбулася 8 червня 1668 р., а її хід та результати переконливо засвідчили бажання правобережних і лівобережних козаків жити в єдиній Українській державі. І. Брюховецького було скинуто з лівобережного регіментарства, а П. Дорошенка обрано гетьманом «усього Війська Запорозького».
