Політичний режим - це сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків між державною владою і суспільством, панівних форм ідеології, соціальних і класових взаємовідносин, стану політичної культури суспільства. Зміст політичного режиму визначається взаєминами між двома політичними субстанціями - владою і свободою. Значну увагу характеристиці політичних режимів приділяв у своїх працях Арістотель. Він поділив режими на правильні (монархія, аристократія, політея) і неправильні (тиранія, олігархія, демократія): при правильному режимі влада використовується для загального блага, а при неправильному - для задоволення приватних інтересів правлячої групи. Еволюція політичних режимів має свою послідовність, відповідні цикли: монархія - аристократія - олігархія - тиранія - демократія - республіка (політея). У XVI ст. французький мислитель Ж. Боден, опираючись на ідеї Арістотеля, у праці "Республіка" класифікує політичні режими на: 1) монархію (верховна влада належить одній особі); 2) аристократію (при владі знаходиться менша частка населення); 3) народну державу чи республіку (весь народ бере участь у здійсненні влади).
Ознаками виділення політичного режиму у окремий тип є:
• спосіб формування органів влади;
• співвідношення між гілками влади;
• становище і роль політичних партій та громадських організацій;
• правовий статус особи;
• рівень економіко-господарського розвитку;
• рівень політичної стабільності суспільства;
• порядок функціонування правоохоронних і каральних органів;
• встановлена правова система, її особливості та характер;
• історичні, культурні традиції, звичаї народу тощо.
З виділених ознак можна зробити висновок, що політичні режими розрізняються на основі аналізу співвідношення та взаємодії держави і гро мадянського суспільства.
В. Якушик пропонує таку класифікацію політичних режимів:
1) режими постійні та тимчасові;
2) режими нормального та надзвичайного функціонування;
3) конституційні та неконституційні;
4) режими функціонування правової держави, режими революційної за-I конності та режими свавілля (відсутність законності);
5) світські, релігійні, атеїстичні;
6) безпартійні, одно-, дво- та багатопартійні;
7) цивільні та воєнні;
8) режими, що мають досить стабільну та надійну внутрішню опору та такі, що потребують постійно підтримки ззовні;
9) режими, котрі опираються лише на національні інститути влади, та , такі, що підтримуються за допомогою діючих на території країни політич-| них інститутів, які представляють закордонні сили;
10) режими, що мають реальною постійною і активною сферами своєї ' діяльності увесь світ та такі, котрі у своїй діяльності фактично обмежені рамками своєї країни і мають лише окремі компоненти загальнопланетар-I ної системи забезпечення національних інтересів.
