Декарт розділяє наукове знання від ненаукового до межі науки, це межа самоочевидного людського розуму. Декарт вводить для підтвердження та методу принцип універсального сумніву. Сумнів розглядається Декартом як принцип, на основі якого можна побудувати істинне наукове знання, сумнів – це основа обґрунтування методу, сумнів належить самосвідомості людини, сумнів – це основа для розвитку пізнання, якщо у філософії немає сумніву то вона не розвивається.
В методології Декарта сумнів не є аскиптичним. Скиптики заперечують можливість пізнання, світ для скептиків не може бути у пізнанні. Для Декарта сумнів – це початок пізнання, методологічного розвитку. Декарт продовжує тезу пізнання, що сумніватися можна в усьому, навіть у своєму існування, але якщо існує сумнів в своєму існуванні, то звідси випливає, що той, хто сумнівається, той мислить, бо сумнів- це також мислення.
