До як обществ-і тварина завжди існувала в общ-ві, колективі. Аристотель підкреслював, що до по природі своєї є істота политич-і, сущ-во обществ-і. У Середньовіччя індивід був цілком поставлений у зависим-ть від Бога, кот. вела до смиренності і слухняності, змушувала відмовитися від себе, розчиняла индивид-ть человеч. особистості в служінні Богу. Статус повноцінної особистості був усвідомлений лише в епоху Возрожд-я. Ренесанс оспівував гармонію душі і тіла, звеличував невичерпні можливості особистості.
Хрестоматійно опред. особистості вкл. у себе 2 осн. моменти: 1) соціальну самореалізацію індивіда, що претендує бути особистістю, його соц. значимість, активність, целеориентированность; 2) необхідні характеристики соц.-псих-го вигляду чел-ка, совокуп-ть соціально значимих рис. Особистість є своєрідний носій системи цінностей. Вона має потребу в самовираженні і може підкорити собі обстоят-ва.
У традиц-м і техногенному общ-вах відношення до проблеми автономії особистості по-різному. Традиц-му общ-ву автономія лич-ти не властива, реалізувати лич-ть можна, лише належачи до к.-л. корпорації як елемент корпоратив-х зв'язків. У техногенному общ-ві відстоюється автономія лич-ти, що дозволяє занурюватися в самі різні соц-і спільності і культ-і традиції. До – активно деятельностное істота. Його деят-ть екстенсивна, тобто спрямована на преобраз-і і переробку внеш. світу і природи, кот. необхідно підкорити. Цивилизов-і гражд. общ-во, припускаючи автономію лич-ти і ліквідацію особистої залежності, покликано забезпечити повноцінне існування лич-ти, її дієздатність і самореалізацію.
Совр. захід. економ. Ф. Хайек упевнений, що воля лич-ти вкл. у себе возмож-ть відрізнятися від інших, мати собств-і мети; Дж. Сорос розуміє волю як челове-ю способ-ть змінювати своє положення. Воля стає максимальної і фактичний у ситуації вибору альтернатив. Ідея твердого централизов-го контролю суперечить ідеалам волі.
Будучи осн-й цінністю соврем. цивилиз-го общ-ва, воля тісно связ. і порівнянна з відповідальністю. Ответ-ть розуміється як необход-і умова волі, припускає залежність і необхідність «тримати відповідь» за вчинене перед іншими людьми, майбутніми поколіннями, общ-вом і природою. Категорія ответ-ти тісно зв'язана з поняттями «совість», «кач-во», «професіоналізм», «обязан-ть», «борг», «справед-ть». А також вкл. у себе такі поняття, як «провина», «покарання», «санкція».
Сущ-ет деяка универс-я ответ-ть усіх за весь і конкретний прояв ответ-ти на рівні одиничного. У зв'язку з цим выд-т проблему особистої ответ-ти. Почуття ответ-ти спирається на историч. пам'ять, жадає від індивіда самоконтролю, орієнтує його співвідносити світ реальний і світ належний. Самовідображення в іншому здобуває форму ответ-ти.
