Істина - адекватне відображення об'єкта суб'єктом, що пізнає, відтворююча реальність такий, який вона є сама по собі, поза і незалежно від свідомості. Классич. опред. Аристотеля: «Істина – це відповідність думки і предмета, знання і действит-ти».
Істина ограниченна, тому що вона відбиває об'єкт не цілком, а у відомих межах, що постійно змінюються і розвиваються. Відносна істина є обмежено вірне знання про що-небудь. Абсолютна істина - такий зміст знання, що не спростовується наступним розвитком науки, а збагачується і постійно підтримується життям.
Знайти істину – значить зіставити представлення (знання) з об'єктом, а не із самим же знанням. Критерій істини полягає в практиці. Деяке положення є щирим, якщо можна довести, чи застосовно воно в конкретній ситуації. Звичайно не можна забувати, що практика не може цілком чи підтвердити спростувати те чи інше висловлення (приклад подільність атома). Практика постійно розвивається, тому розширюються і границі тієї чи інший щирі. Практика багатогранна - від емпіричного досвіду до найсуворішого наукового експерименту. У процесі розвитку щирого знання, наука і практика усе більше виступають у нерозривній єдності.
Відображення чол-кому світу, у принципі, містить возм-ть перекручування, кот. обуславл-ет виникнення оман – це невідповідність знання і предмета дослідження, чому сприяє складність об'єктів дослідження. Неправда – це установка на навмисне, свідоме перекручування істини.
