Позитивізм намагається переглянути природу філософії. Фил-я завжди зв'язана з досвідом (науковим). Ця фил-я має справа з фактами.
Основоположник позитивізму Огюст Конт (фр. учений) – усе, що не соотв-ет науковим фактам не має права на існування.
Спенсер думав, що усі філософські проблеми д.б. зведені до проблем біології (напр., закони еволюції і т.д.).
Мах (махізм) і Авенариус розглядали науковий досвід як деяку систему. До і світ, кот. він сприймає створюють досвід.
Позитивізм претендує на звання положит. навчання, тобто науки.
Концепція Маху зводить філософію до деякої психології, а неопозитивізм ґрунтується на логіку. Наука – це наукові судження. Логічний аналіз мови науки полягає в співвіднесенні того чи іншого наукового судження з тим чи іншим науковим фактом. Іноді багато суджень не зводяться до фактів. Людське знання розвивається за рахунок цього логічного аналізу.
Осн. ідеї позитивізму: 1. Заперечення метафізики як навчання про перші принципи фил-ии (Карнап, Витгенштейн). 2. Аналитич. і синтетич. пропозиції (Аналитич. предл. – це предл., істинність кот. опред-ся його собств-м содерж-ем, чого немає у випадку синтетич. пропозиції). 3. Верифицируемость (проверяемость) (науч. вірогідність синтетич. предл. підтверджується в експерименті). 4. Физикализм (це переконання в тім, що в эмпирич-х науках усі предлож-я повинні в конеч. рахунку зводитися до предлож-м фізики). 5. Эмотивизм в етиці.
Постпозитивизмом назыв. безліч концепцій, кот. прийшли на зміну неопозитивізму (Карл Поппер). Задача эпистемологии, тобто фил-и наукового пізнання, складається не в пошуку теорії, а в дозволі проблеми росту нания. Ріст знання досягається в процесі рацион. дискусії, кот. незмінно выст-ет критикою существ-го знання. Тому свою фил-ю Поппер називає критичним раціоналізмом.
