Френсис Бэкон (1561 - 1626), намагаючись показати практ. користь і значим-ть досвідченої науки, став родоначальником англ. емпіризму (з лат. - досвід). Основна теза Бэкона «Знання - сила» підкреслював сущ-ть і ціль новоевроп-й науки. Матеріалізм Бэкона закл. у переконанні, що основа человеч. знання – вивчення природи. Влада над природою будується на її пізнанні. Природа матеріальна, має рух, кот. не исчерп. Тільки переміщенням у простр-ві, а вкл. у себе внутр. активність. У своєму произв-и «Про дост-ві і преумнож-и наук» він пропонує классиф-ю наук, основу кот. сост. глав. способ-ти человеч. душі – пам'ять, уява, розум.
Навчання про ідолів – образно називаючи перекручені представлення людей про действит-ти ідолами пізнання, Бэкон пропонують їхній классиф-ю: ідоли роду (человеч. роду присущи многочисл. заблужд., огранич. і помилкові ста-я), ідоли печери (свидет-ют про складність і потаенностии субъектив. внутр. світу чел-ка), ідоли ринку (їх породжує неправильне употреб. слів, порожні суперечки), ідоли театру (це все некритич. запозичені положення з различ. філософ. систем і доктрин, індивіди на сцені вигаданого світу).
Навчання про методи – необход-ть поділу природи засобами розуму; далі необхідно виділити найпростішому і легеня; потім випливає відкриття закону, кот. послужить основ. знання і деят-ти; і лише в підсумку потрібно підсумовувати всі представлення, висновки і приклади й одержати истин. тлумачення природи.
У философ. системі Т. Гоббса (1588 – 1679) на перед. план висунулися питання соц. філософії. Його відношення до теології добре зрозуміло з виречення: «Пігулки религ. віри варто проковтувати, не розжовуючи».
Центром филос. інтересів Гоббса явл. до. Пояснюючи человеч. жизнед-ть і человеч. душу, Гоббс віддає перевагу механістичному підходу: життя є рух членів, серце – пружина, нерви – нитки, а суглоби – колеса, сообщ-і рух усій машині человеч. тіла. Любою народ на його думку проходить 2 стадії розвитку: догосударст-ю (естеств-ю) і госуд-ю. Люди на противагу естеств., сугубо эстетич. природі чел-ка повинні стати на шлях обществ-го договору, тому що навіть поганий світ краще війни.
Погляду Гоббса були розвиті його соотеч-м Джоном Локком (1632 - 1704), кот. працював над своїм основним твором «Досвіди про человеч. розум» на протяж. 19 років. Осн. содерж. його сочин. була критика уроджених ідей. Локк заперечує навіть уродженість ідеї Бога, указуючи на существ-і атеїстів і сам феномен атеїзму.
Локк выд. 2 разновид-ти досвіди, що пояснюють происх-і всіх наших ідей: ідеї внеш. досвіду ми напівгод. за допомогою зору, слуху, дотику й ін. органів почуттів, однак люди можуть мати ще й ідеї про своїй собств. деят-ти, психич. станах, почутті радості, суму, гордості – ця деят-ть названа Локком рефлексією. У деят-ти внутр. досвіду познават-і проц. невіддільні від вольових і эмоцион-х. Слідом за важн. проблемою 2-х пологів досвіду виникла проблема первич-х (неотъемл. св-ва всіх тіл – протяж-ть, форма, движ-і, число і т.д.) і вторич-х (колір, звук, запах, смак – завжди мінливі) якостей. Знання Локк поділяє на інтуїтивне і демонстративне, кот. у совокуп-ти образ. умоглядне знання; 3-ю разновид-ть Локк наз. сенсетивным знанням, тобто знанням относ. внеш. предметів, напівгод. нашими ощущ-ми.
Навчання про естеств. права чел-ка (природна рівність, воля, собств-ть і присвоєння, влада).
