Сократ хоче зрозуміти світ, рухаючи від загального до подій. У цьому відношенні типовим для нього явл-ся міркування про прекрасний. «Кожна річ прекрасна по-своєму, але всі прекрасні речі мають щось загальне – прекрасне як таке, це їхня загальна ідея, эйдос, чи зміст». Раз загальне м.б. виявлено не почуттями, а розумом, те Сократ відніс загальне до світу розуму і тим самим заклав основи ідеалізму.
Сократ приходить до переконання, що сама головна ідея – це ідея блага, нею обумовлені придатність і корисність всього іншого, у т.ч. і справедливості.
Він розробив опред. метод – діалектику, що складається з іронії і майевтики (народження думки, поняття). Іронія полягає в тому, що обмін думками спочатку дає негативний рез-т, але перебір думок, їхнє обговорення дозволяють досягти нових думок. І в наш час обмін думками, діалог, дискусія явл-ся найважливішим засобом одержання инф-и.
«Пізнай самого себе, і ти пізнаєш світ» - Сократ.
Уособленням об'єктивного ідеалізму античності був Платон (428 – 348 р. до н.е.). Він сформував структуру світу, связан. з текучим многообр-м почуттєвих речей і одночасно конфронтуючу цей многообр-ю у світі ідей. Саме в ідеї, що уособлює сутність однойменних їй речей, «знімаються» протиріччя почуттєвого світу.
Платон пропагує широко распр. на Сході ідею звільнення душі від кругообігу земних народжень у результаті благого життя.
Теорія ідей Платона: справжніми предметами розумного знання є не речі, а ідеї як «справді суще» буття.
Платон розділяє справжнє знання і думку, підкреслюючи, що без навчання про ідеї неможливо ніяке достовірне знання.
Ідеї мають абсолютну досконалість – це першопричини. Щоб відкрити істину людин повинний наблизитися до ідеї.
Аристотель (384 – 322 р. до н.е.) був учнем, а потім рішучим супротивником Платона. Святий № 1 катол. церкви.
Аристотель створив «навчання про матерію і форму». Самобутнє одиничне буття він називає субстанцією – це таке буття, кот. не здатне перебувати в іншім бутті, воно сущ-ет у самому собі. Світ є совок-ть субстанций, кожна з них – деяке одиничне буття.
По Аристотелю, единич. буття є сполучення матерії і эйдоса (форми). Матерія – це можливість буття і разом з тим некот. субстрат. Эйдос – форма – це і сутність окремого, единич. предмета, і те, що охоплюється цим поняттям.
Усяка річ має 4 причини: сутність (форму), матерію (субстрат), дія (початок руху) і ціль. Але і действ. причину, і цільову причину визначає эйдос, форма. Эйдос визначає перехід від матерії – речовності до дійсності, це осн. динамич. і смысл. зміст речі.
Матерія інертна, щоб вона почала рухатися потрібна форма.
