Шкільна лекція (від лат. читання) - модифікація уроку передавання - засвоєння нових знань. Передбачає систематичний, послідовний виклад учителем широкого за змістом матеріалу з певної дисципліни, нерідко узагальнюючого характеру177. Вона розглядається у методичній літературі як окрема форма організації навчання, як форма уроку історії і як особливий метод його проведення178. Така форма навчальних занять передбачає тривале монологічне викладення значного обсягу навчального історичного матеріалу вчителем і створює умови для глибокого, логічно стрункого, цілісного засвоєння фактологічного і теоретичного змісту теми. Виклад навчального матеріалу займає весь урок, а іноді «спарені» уроки. Лекція з історії привчає учнів до самостійної роботи з усним словом як основним джерелом інформації, до ведення грамотних й економічних записів, до внутрішнього діалогу з лектором-викладачем, а також поступово готує їх до умов вузівського навчання.
Вона потребує особливої методики проведення, оскільки просте слухання лекцій або їх диктування дуже непродуктивні. Лекція повинна супроводжуватися приблизно такою ж роботою, як читання і конспектування книги179. Мета лекції - розвивати в учнів уміння слухати, аналізувати, виділяти головне, конспектувати. Тому спочатку доцільно сформувати у школярів відповідні вміння за допомогою підручника з історії, документів, науково-популярних матеріалів та інших засобів навчання.
Тільки потім можна переходити до навчання конспектуванню усного мовлення. Визначимо послідовність такої роботи. Перед поясненням нового вчитель диктує короткий план, що вносить чіткість і послідовність у записи учнів. Виклавши частину матеріалу, вчитель разом з учнями з'ясовує головну думку розказаного, складає зразковий текст запису. При цьому на початку обсяг викладеного має бути незначним. При викладенні матеріалу треба стежити за швидкістю записування. Учнів слід час від часу контролювати, якщо потрібно, просити їх прочитати свої записи, поправити текст. Наприкінці викладення записи учнів перевіряються і коректуються, з'ясовується, що з головного пропущене і що з другорядного треба опустити180.
Залежно від змісту і дидактичних задач шкільні лекції можуть бути:
- оглядові, котрі, у свою чергу, бувають: 1) вступні - з первинного ознайомлення учнів з основними проблемами тем і розділів курсу; 2) повторювально-узагальнюючі для відновлення в пам'яті основних питань різних курсів історії;
- тематичні, що містять теоретичний матеріал і основні факти з тієї чи іншої теми.
Оглядові лекції, відкриваючи чи завершуючи тематичний блок навчального історичного матеріалу, містять мінімум фактологічної інформації, адже знайомлять учнів з вихідними теоретичними положеннями, що мають принципове значення для розуміння теми, осмислення головних історичних фактів (вступні оглядові лекції), чи, навпаки, систематизують, узагальнюють конкретні питання теми, піднімають їх до рівня проблемного аналізу, зв'язку із сучасністю, актуальних суджень і оцінних висновків (повторювально-узагальнюючі оглядові лекції).
Мета тематичної лекції - сформувати у школярів яскраве, образне, повне уявлення про головні історичні факти; конкретизувати, підтвердити прикладами теоретичні положення, що вводяться на першому етапі розгляду певного змістового навчального блоку; надати учням фактологічний банк даних, необхідних для самостійних висновків і узагальнень на завершальному етапі вивчення теми. На відміну від оглядових лекцій у змісті тематичних лекцій факти превалюють над теорією.
Підставами для вибору учителем лекції як форми організації навчальної роботи можуть бути:
- можливість у жанрі лекції продемонструвати учням зразок емоційно-яскравого, логічно-цілісного і глибокого монологічного викладу історичного питання;
- створити умови для систематичного навчання школярів прийомам міркування, порівняння, аналізу, доказу і т. п. у різноманітних навчальних ситуаціях;
- спрощений, поверховий, описовий підхід до викладу важливого питання в навчальному посібнику чи існуючих підручниках або повна відсутність у них відповідного матеріалу;
- моноконцептуальний безальтернативний погляд авторів підручника на досліджувану проблему, який не відображає всієї палітри думок з даного питання;
- необхідність викладення великого обсягу навчального історичного матеріалу, що не вкладається в часові рамки звичайного уроку.
