Для перетворення Японії на економічно могутню державу урядом було зроблено ряд послідовних кроків. Здійснено прогресивні реформи: розпущено найбільші монопольні концерни; реформу податкової системи (зменшені податки на підприємницьку діяльність); встановлено твердий обмінний курс єни; земельну реформу (держава викупила у поміщиків і продала селянам 80% сільськогосподарських угідь, це привело до скорочення частки населення, зайнятого у сільському господарстві з 48 % до 8 % на сучасну пору).Впроваджено трудове законодавство: встановлено восьмигодинний робочий день, обумовлено охорону праці, систему оплачуваних відпусток.Реформовано освіту: запроваджено 12-річний термін навчання у середній школі, з шкільних програм вилучені матеріали, пов’язані з ідеологією мілітаризму, запроваджено спільне навчання хлопчиків та дівчаток.Сан-Франциським мирним договором (вересень 1951 р.) у повній мірі було відновлено суверенітет Японії. Також було укладено систему договорів (про торгівлю і навігацію, угоду про допомогу у взаємній обороні та інші), яка зробила Японію союзницею США. У 1956 р. Японію прийнято до ООН, таким чином вона стала повноправним членом міжнародного співтовариства. Відбувалося активне становлення нових галузей промисловості та технічне переозброєння старих. Японська металургія досягла найвищих у світі показників ефективності завдяки таким нововведенням і застосуванням новаторської киснево-конверторної виплавки сталі з безперервним розливом, встановлення потужних автоматизованих прокатних станів, впровадження матеріале- та енергоекономної технології, розвиток електрометалургії. Завдяки цьому виплавка чавуну зросла у 7 разів, а сталі — у п’ятеро. Японія наприкінці 70-х років перетворилась на один з найпотужніших світових центрів металургії.Розмах конкурентної боротьби змушував японські фірми постійно вдосконалювати технологічні процеси, запровадити перспективне конструювання, використовувати найновіші, у першу чергу американські винаходи, започаткувати електронну промисловість Американські економісти основною причиною японського піднесення вважають штатівські повоєнні кредити. Дійсно, без них “диво” навряд чи вдалося б, як і без американської “присутності”: з неї Японія практично жила відразу після Другої Світової. Під час Корейської та В’єтнамських воєн японці також мали непоганий зиск, забезпечуючи американські частини. Зокрема, в 1950-1953 роках американські військові замовлення принесли японській економіці близько 2,5 млрд. дол.Заплатити за кредити довелося роллю лояльного союзника США і американськими базами на своїй території.Однак японці змогли виграти й тут. Згідно з їхньою конституцією, на збройні сили не можна витрачати більше 1% ВНП. І в цьому не було необхідності. Американські бази і флот на японській території означали, що деякий час країна може особливо не витрачати на захист — штатівська “парасолька” надійно захищала від будь-якого потенційного агресора. І тільки після 80-х і 90-х з посиленням Китаю, уряд взявся активно фінансувати оборонку. Новому уряду вдалося швидко організувати інститут вільного підприємництва, налагодити ефективну ринкову конкуренцію. Для цього провели масовий перерозподіл власності й реформи, щоб створити умови для здорової конкуренції. Вважалося, що маючи такі умови, дрібний та середній бізнес сам про себе подбає максимально ефективно.Впровадження реформ розпочалося з руйнації дзайбацу (монополістичних корпорацій та груп, тісно пов’язаних зі старим чиновництвом). Саме дзайбацу надихали мілітаризм та військову експансію, після війни противлячись реформам, саботуючи діяльність окупаційної адміністрації.Старі механізми адміністративного та фінансового контролю вдалося зламати. Владні вертикалі в промислових конгломератах, які мали на вершині зазвичай одну сім’ю, вдалося замінити на партнерські стосунки й горизонтальну координацію в кейрецу — нових економічних групах, що, зазвичай, об’єднували промисловість навколо потужних регіональних банків. Банки забезпечували фінансування компаній групи і майже повністю виключали можливість їх “з’їдання” іншими гравцями ринку. У промисловій політиці японці намагалися потроху відійти від трудо- та матеріало- містких галузей (легка промисловість, металургія) до наукоємних — електроніка, біотехнологія, розробка нових матеріалів.Однак високі технології не взялися нізвідки. Знищена “стара” економіка стала позитивним фактором — “старому” не залишили шансів, тому робили все нове за новими зразками. Але не відразу — до опанування нових техпроцесів та галузей виробництва “дійшли” лише в середині 50-х. До того промисловці орієнтувалися на трудозатратні галузі, які не потребували ні великих ресурсів, ні хайтеку. Тільки відновивши до мінімально прийнятного рівня інфраструктуру та промислову базу, можна було впроваджувати нові технології, на які нарешті почали з’являтися гроші.Замість самостійних науково-технічних розробок Японія пішла простішим шляхом: країна закуповувала патенти, ліцензії та всіляко переймала передовий досвід. Це виявилося і дешевше і, головне, швидше. Японці прикинули: на середину 50-х їхня промисловість науково відставала від провідних країн на 20-25 років, гнатися за лідерами, “наздоганяючи”, – значило закріпити це відставання на багато років Банківська система працювала в умовах дефіциту капіталу. Кейрецу часто брали в регіональних банків величезні позики, іноді в розмірах, більших за вартість самих підприємств. Банки, в свою чергу, брали значні позики в Банку Японії, що призвело до залежності й підконтрольності комерційних банків уряду.З 1950 по 1970 рр. промислове виробництво Японії щороку зростало всередньому на 15%. Небачені успіхи японської економіки, яка протягом тридцяти років демонструвала феноменальні темпи приросту, досі привертають увагу економістів, які з різним успіхом намагаються копіювати ті чи інші складові японського успіху. Утім, скопіювати не вдається, в першу чергу, японців, і як наслідок – систему в цілому.Першою серед розвинених країн/Японія вдалася до систематичної політики купівлі та швидкого впровадження в серійне виробнициво технічних винаходів. Першою в світі Японія налагодила масове серійне виготовлення транзисторних радіоприймачів, побутових відеомагнітофонів та відеокамер, промислових роботів, кремнієвих мікросхем тощо. Суттєвою складовою економічної експансії Японії за кордоном став експорт ліцензій та патентів. Завдяки всьому цьому, а також перевагам місцевого ринку праці, що полягали в існуванні системи пожиттєвого й спадкового найму, винятковому патріотизму щодо фірми та відносно недорогій робочій силі, зростання японського виробництва в 60-х рр. було найбільшим у світі, складаючи щорічно в середньому 4,1%.
