Події, які відбулись у другій половині 50-х років у СРСР, позначились на розвиткові Китаю. Гасла М. Хрущова – "Наздогнати і перегнати США в галузі економіки", "Нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі" та інші – відбилися у ще більш авантюристичному курсі Мао Цзедуна. Він закликав побудувати комунізм у Китаї за дві-три п’ятирічки. У травні 1958 р. компартія Китаю проголосила так званий курс трьох червоних знамен: "генеральна лінія" (до комунізму), "великий стрибок", "народні комуни".Стрибок передбачав досягнути за п’ятиріччя (до 1962 р.) високих промислових показників, зокрема довести виплавку сталі з 5,4 млн. т щорічно. З цією метою створювали "малу металургію": всюди – у селах, містах, на подвір’ях інститутів, шкіл, лікарень, театрів, установ – споруджували сотні тисяч кустарних доменних і мартенівських печей, які цілодобово виплавляли схожий на метал продукт. Для виробництва цієї непридатної для застосування "сталі" було марно витрачено 80 млн. т вугілля, 40 млн. т залізної руди і працю близько 100 млн. чол. З серпня 1958 р. протягом кількох місяців усе сільське населення Китаю було загнане у 26 тис. "народних комун". Характерною рисою була воєнізація праці, створення трудових армій. Селяни, об’єднані у роти, батальйони, полки, на світанку солдатським кроком вирушали на польові роботи, а повертались у домівки після заходу сонця. Платнею за роботу була "залізна миска рису". І хоч державна статистика рапортувала про зростаючі успіхи, гостра нестача продуктів харчування в країні призвела до голоду та мільйонних жертв у КНР. Соціально-економічні експерименти КПК загострили національні проблеми. У районах, де проживали національні меншини, провадилася жорстка політика насаджування "народних комун" без урахування конкретних умов. У березні 1959 р. спалахнуло збройне повстання у Тибеті, а також відбулися заколоти у провінціях Південно-Західного Китаю. Політика "трьох знамен" завершилась повним провалом. У січні 1961 р. пленум ЦК КПК проголосив новий курс – на "урегулювання" економіки. На основі рішень пленуму було реорганізовано "комуни", селянам повернули присадибні ділянки, худобу, хатнє майно. Згорнули капітальне будівництво, багато підприємств переорієнтували на випуск сільськогосподарського реманенту. Із міст у села примусово переселили 20 млн. чол. Основним гаслом країни стало: "Сільське господарство – основа народного господарства. "Велика культурна революція" проводилася у 1965-1976 рр і стала апогеєм культу особи Мао Цзедуна. У грудні звинувачення у відхиленні від ідей Мао Цзедуна були висунуті проти керівників пекінського міському КПК, відділу пропаганди ЦК КПК, деяких вищих членів армії. Розправи йшли по всій країні. Режим особистої влади Мао Цзедуна тримався на міцній соціальній базі партійних, військових та господарських функціонерів усіх рангів, яка налічувала близько 30 млн. осіб. Вони мали певні пільги і міцно за них трималися. 1976 р. позначений бурхливими подіями у житті Китаю. 8 січня помер прем’єр Державної ради, один із засновників КПК, авторитетний політик Чжоу Еньлай. У день пам’яті померлих, 4 квітня за традиційним місячним календарем на площі Тяньаньмень відбулось несанкціоноване владою масове покладання квітів у пам’ять Чжоу. 9 вересня 1976 р. на 83-му році життя помер Мао Цзедун. Ще до завершення траурних церемоній розпочалась гостра боротьба за владу, в результаті якої багатьох з найближчого оточення померлого вождя було заарештовано. Вдову Цзянь Цінь та ще трьох високопоставлених партійних соратників Мао оголосили "бандою чотирьох", звинувативши їх у проведенні руйнівної "великої культурної революції". Судовий процес над "бандою чотирьох" засвідчив причетність Мао Цзедуна до масових репресій, які торкнулися близько 100 млн. осіб.
Процес над "бандою чотирьох" тимчасово примирив молодих висуванців культурної революції на чолі з Хуа Гофеном, який після смерті Мао зайняв усі керівні посади в партії та державі, і стару гвардію, очолену реабілітованим Ден Сяопіном. Однак поступово партійна номенклатура з оточення Ден Сяопіна витіснила Хуа Гофена з усіх посад. У червні 1981 р. Головою КПК став Ху Яобан.
Ще в середині 60-х років Ден Сяопін висунув ідею "чотирьох модернізацій" Китаю: у промисловості, сільському господарстві, науці й обороні. Ідея не була схвалена у вищих ешелонах влади, однак стала популярною в народі. У 1979 р. Ден Сяопін сформулював "чотири принципи", які згодом увійшли до оновленої конституції КНР 1982 р. Це: дотримуватись соціалістичного шляху; дотримуватись диктатури пролетаріату; дотримуватись керівної ролі Компартії; дотримуватись марксизму-ленінізму та ідей Мао Цзедуна. З 1979 р. китайські комуністи приступили до пошуків нетрадиційних для них шляхів економічного розвитку. Розпочався експеримент створення підприємств зі змішаним капіталом. Для заохочення іноземних вкладень на узбережжі Китаю створювали спеціальні економічні зони.. З 1984 р. розпочалася реформа системи управління державною промисловістю, мета якої – відмовитися від централізованого директивного плану і впровадити ринкові відносини. Закликаючи до збагачення, Ден переконує: "Бідність – не соціалізм", не може бути багатої і сильної держави, де народ живе бідно. За роки реформ більш ніж у чотири рази збільшився валовий національний продукт і значно зріс життєвий рівень народу. Це не означає, що розбагатіли усі китайці. За офіційними даними, 80 млн чол. Не можуть забезпечити свої потреби в харчуванні та одязі. Формула Ден Сяопіна – "соціалізм із китайською специфікою" майже не зачепила партійну систему. Партійний контроль і надалі пронизує усі сфери суспільства. Розвал "світової системи соціалізму" вселив у народи Китаю надію на послаблення тоталітаризму всередині країни. У березні 1989 р. посилився широкий демократичний рух молоді за права людини. На центральній площі Пекіна відбувались демонстрації, мітинги, сотні студентів голодували на знак протесту проти репресивної політики влади.
