Криза розпочалася в Нью-Йорку з краху на фондовій біржі й охопила банківську систему, промисловість і сільське господарство. Біржову паніку 23 жовтня 1929 р. зумовило катастрофічне падіння курсу акцій, ціну яких завищували біржові спекулянти. Протягом 1929—1933 рр. загальна ціна біржових акцій зменшилась у 4,5 разу. "Обвал" курсу цінних паперів на Нью-Йоркській біржі викликав паніку в США та інших країнах Заходу. Величезна хвиля фінансово-економічних змін прокотилася по всьому Західному світові. Криза набувала всеосяжного характеру, проте найсильніше вразила США. її називали Великою депресією. Поширення кризи у всесвітньому масштабі свідчило про завершення етапу формування світового ринку і світового господарства. Різкий спад виробництва в базових галузях негативно відобразився на інших сферах економіки. Загалом за роки кризи зазнали краху 135 тис. промислових і фінансових фірм,. Уряд США намагався зробити менш відчутними наслідки кризи, але безрезультатно. Тільки з кінця 1931 р. почали практикувати державне регулювання процесу ціноутворення, що свідчило про деякі зміни в поглядах уряду на природу кризових явищ і роль держави в системі господарських відносин. Вирішальне значення у виборах 1933 р. мав соціально-політичний чинник. Президентом США обрали Ф. Рузвельта (1882— 1945),який запропонував для виходу з кризи комплекс реформ — "новий курс". У світовій історії "новий курс" — одна з найбільш відомих і ефективних реформ. Її принципова відмінність від попередніх антикризових заходів полягала в тому, що президент визнавав неспроможність ліберальної економічної доктрини А. Сміта, заперечував тезу про автоматизм ринкових процесів і визнавав потребу активного державного втручання у сферу господарських відносин. Радикально протилежним, порівняно з попередниками, був погляд Ф. Рузвельта і на соціальний чинник антикризової політики. На відміну від Г. Гувера, який не підтримував введення виплат з безробіття, підвищення рівня заробітної плати, впровадження інших соціальних заходів, що полегшували б становище бідних громадян, президент здійснював реформи, спрямовані на "забуту людину". Саме так йому вдалося вирішити соціальний конфлікт і об'єднати націю з метою боротьби з кризою. "Новий курс" став початком становлення нової інституціональної моделі США. Потужним інструментом політики "нового курсу" і разом з тим його наслідком були формування й розвиток системи державного регулювання ринкових відносин. Тобто, залишаючись на позиціях ринкової економіки, вихід із економічної кризи адміністрація президента віднайшла в соціально орієнтованій економіці, економіці з посиленням ролі держави та суспільних інститутів в її регулюванні.
Отже, в здійсненні "нового курсу" виокремлюють два етапи: 1) 1933 — перша половина 1935 рр.; 2) друга половина 1935—1938 рр.
Першим кроком реформ стали спроби оздоровлення банківської та фінансової систем. У березні 1933 р. у країні призупинили діяльність усіх банків, що дало змогу запобігти обміну банкнот на золото. У квітні 1933 р. ухвалили закон, згідно з яким заборонявся експорт золота, а також прийнято указ, за яким громадян країни зобов'язували здати банкам свої золоті запаси, якщо їх сума перевищувала 100 дол. США. Це призвело до різкого знецінення національної валюти. Уряд, не відмовляючись від методу забезпечення банкнот, до кінця 1933 р. здійснив значні закупівлі грошового металу (на 187,8 млн дол.) на зовнішньому ринку. Внаслідок припливу в країну золота зменшилася його ціна на внутрішньому ринкові, що дало змогу урядові СІЛА вже в січні 1934 р. провести девальвацію валюти країни на 41 %. Девальвація долара сприяла тому, що розподіл доходу змінився на користь промислового, а не позикового капіталу. Тим самим попередили масове банкрутство в кредитній сфері, зменшилася заборгованість монополій уряду, посилились експортні можливості США. Стабілізація банківської та фінансової систем допомогла створити передумови для відновлення виробництва. Однак цих заходів було недостатньо. Тому в червні 1933 р. прийняли Закон про відновлення національної промисловості (HIPA — національні інтереси розвитку Америки), яким по суті ввели систему державного регулювання промислового сектору. З метою його реалізації створили Адміністрацію національної відбудови, до складу якої ввійшли представники фінансової олігархії, торгової палати, "Дженерал моторс", від групи Моргана та інших концернів, а також економісти, діячі Американської федерації праці. Водночас галузеві асоціації підприємців (усього їх нараховували 17) відповідно до першого розділу Закону розробили і ухвалили кодекси чесної конкуренції, згідно з якими для підприємств однієї галузі суворо регламентувались обсяги виробництва (застосування однотипних технологічних процесів), межа заробітної плати, тривалість робочого тижня, визначалися ринок збуту товарів, ціна на продукцію тощо.
За кодексами заборонялося використовувати працю дітей. Держава до весни 1935 р. встановила контроль над промисловим сектором. При цьому спостерігався подальший процес монополізації промисловості США, що задовольняло великі монополістичні об'єднання. Не менш важливу роль відігравала антикризова аграрна політика Рузвельта, яку здійснювали на основі Закону "Про регулювання сільського господарства" (1933). Відповідно до цього документа з метою подолання кризи перевиробництва обрали систему заохочень у формі премій і компенсацій тим фермерам, які скорочували виробництво у своїх господарствах.
Досвід реалізації "нового курсу" мав важливе історичне значення: вперше в історії країни з розвинутою ринковою економікою спостерігалася підвищена роль державного регулювання в період кризового стану національного господарства; провідні країни Заходу діяли у напрямі соціально орієнтованої економіки, що зберігається і нині (зменшення до 7—8 годин робочого дня, визначення мінімуму заробітної плати та ін.);
