У середині XVII ст. в Україні розгортається Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького, обумовлена такими причинами: соціально-економічні: 1) наступ на права і вольності козацтва («Ординація 1638 р.»), української православної шляхти, православного міщанства; 2) посилення кріпосної експлуатації селян з боку польської шляхти та євреїв-орендарів в умовах зростання фільваркового землеволодіння; суспільно-політичні: 1) втрата політичної самостійності українських земель, колоніальний характер політики уряду Речі Посполитої щодо України; 2)слабкість центральної польської влади, яка не може зупинити магнатсько-шляхетське свавілля щодо православного населення; національно-релігійні: переслідування православної церкви (надмірні податки, втрата землеволодінь), підтримка греко-католицької церкви; окатоличення та ополячення.
Завданнями Національно-визвольної війни були: ліквідація польського панування, створення в етнічних межах України власної незалежної держави, скасування кріпацтва й утвердження привілейованого статусу козацтва та козацького землеволодіння.
Приводом до розгортання козацького повстання, яке переросло в національно-визвольну війну, стало: плани короля Владислава IV залучити козаків до війни з турками та збільшення реєстру; земельна суперечка між чигиринським підстаростою Даніелем Чаплинським та чигиринським реєстровим сотником Б. Хмельницьким за маєток Суботів, неможливість у судовому порядку захистити свої права, а також завдана особиста образа майбутньому гетьману (слуги Д. Чаплинського побили сина Хмельницького, вигнали його родину з власного помешкання, викрали кохану жінку); замах на життя та арешт (осінь, 1647 р.).
25 січня 1648 р. Б. Хмельницький оволодів Січчю, де його обрали гетьманом Війська Запорізького. Домовившись про військову та політичну підтримку виступу з боку Кримського ханства, Б. Хмельницький розпочав боротьбу.
Змістом військово-політичних подій 1649 р. стали: боротьба проти польського війська, що недотрималося перемир’я та рушило на Галичину; облога українсько-татарським військом спочатку Меджибожа, згодом м. Збаража, куди відступило 15-тисячне військо Яреми Вишневецького (найбільший український магнат, боровся за відновлення королівської влади); битва із основними силами поляків під Зборовом (5—6 серпня 1649 р.). Паралельно із цими подіями відбулася битва під Лоєвом (11 липня 1649 р.), у якій козаки відвернули наступ литовського війська Януша Радзивілдана Київ (проте загинув сподвижник гетьмана полковник М. Кричевський.
Замирення татар з польським королем під час битви під Зборовом змусило гетьмана 8 серпня 1649 р. укласти Зборівський мирний договір, за яким: 1) влада гетьмана поширювалася на Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства; 2) встановлювався реєстр 40 тисяч козаків;3) козакам оголошувалася амністія; 4) польським військам і адміністрації заборонялося перебувати на підвладній гетьману території; 5) державні посади мали обіймати лише православні; 6) шляхта поверталася до своїх володінь; 7) селяни мусили виконувати довоєнні повинності в маєтках своїх панів; 8) ліквідовувалася церковна унія; 9) єзуїтам та євреям-орендарям не дозволялося проживати на підвладних гетьману землях.
Протягом 1650 р. активних воєнних дій в Україні з поляками не велося. У серпні-вересні 1650 р. гетьман очолює Перший молдавський похід і схиляє до союзу молдавського володаря Василя Лупула (угода про спільну боротьбу з Польщею мала бути скріплена династичним шлюбом Тимоша Хмельницького і молдавської принцеси Розанди).
1651 р. був для Козацької держави Б. Хмельницького не зовсім успішним. У лютому поляки захопили м. Красне (загинув сподвижник гетьмана Д. Нечай), тільки завдяки вмінню козацького полковника І. Богуна вдавалося тримати оборону Вінниці (польськими військами командували М. Калиновський та М. Потоцький, викуплені з татарського полону, у який потрапили в битві під Корсунем). Вирішальні бої відбулися 18-30 червня 1651 р. поблизу міста Берестечка (межиріччя Стира й Пляшівки) на Волині. Несподіваний відступ татар з поля битви та взяття в полон останніми Б. Хмельницького (намагався повернути відступаючих татар) призвели до оточення козацького табору. Тільки завдяки організованому І. Богуном прориву (З0 червня 1651 р.) вдалося врятувати козацьке військо від повного розгрому. Тим часом із півночі наступала литовська армія Я. Радзивілла. 26 червня 1651 р. вона розбила під Лоєвом козацькі війська на чолі з чернігівським полковником Мартином Небабою (загинув у бою), але наштовхнулася на серйозний опір у Чернігові. Повернувши на Любеч, литовці пішли на Київ і 25 липня 1651 р. тимчасово захопили місто, однак через загрозу оточення козацькими полками змушені були полишити його і вирушити на з’єднання з польською армією.
Повернувшись із полону на початку липня 1651 р., Б. Хмельницький відновив боєздатність армії і зупинив просування польського війська в районі Білої Церкви та 18 вересня 1651 р. уклав з поляками Білоцерківський мирний договір, за яким: 1)під владу гетьмана передавалось Київське воєводство; магнати й шляхта отримували назад свої маєтки; 2)козацький реєстр становив 20 тисяч (козаки, що не увійшли до реєстру мали повернутися до своїх панів); 3)гетьман позбавлявся права самостійної зовнішньої політики; 4)призначення полковників і старшини мало відбуватися за згодою польського короля, 5)зберігалися права православної церкви.
22—23 травня 1652 р. польська армія була оточена і розгромлена під Батогом. Протягом травня—червня 1652 р. на Брацлавщині та Чернігівщині відновлюється влада гетьманського уряду.
Після Батозької битви в травні—червні 1652 р. українська армія, вступивши в Молдавію (Другий молдавський похід), змусила Василя Лупула, який після Берестейської катастрофи розірвав союз з гетьманом, виконати попередні зобов’язання (відбулося одруження Тимоша та Розанди).
У квітні 1653 р. козаки на чолі з Т. Хмельницьким здійснили Третій молдавський похід та повернули Василю Лупулу владу, відібрану в нього антиукраїнською коаліцією Валахії та Трансільванії (була підтримана Польщею). Проте ініційований молдавським володарем похід-помста Т. Хмельницького до Валахії закінчився для козаків невдало.
1 жовтня 1653 р. московський Земський собор (зібрання усіх верств населення для прийняття важливих політичних питань) вирішив «гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорізьке з містами й землями прийняти під царську руку» й розпочати війну проти Польщі.
8 січня 1654 р. у Переяславі зібралася Генеральна козацька рада, на якій було прийнято рішення перейти під протекторат (захист сильною державою зовнішньополітичних і військових інтересів більш слабкої) Московської держави (інтереси московського царя представляв боярин В. Бутурлін). Відмовилися присягати на вірність царю І. Богун та І. Сірко, частина козаків Уманського, Полтавського, Брацлавського, Кропив’янського полків, частина міщан Переяслава, Києва, Чорнобиля, а також українське духовенство на чолі з київським митрополитом С. Косовим. Не присягали й козаки Запорізької Січі.
Міждержавні відносини між Козацькою державою і Московією було оформлено українсько-московським договором - Березневими статтями (Москва, 14 березня 1654 р., 11 статей), за якими: 1)гетьмана й старшину козаки мали обирати на козацькій раді (про обрання гетьмана сповіщалося царю); 2)козацька адміністрація і суд не підпорядковувались Москві, полишались недоторканними; податки мали збиратися до гетьманської скарбниці; реєстр в 60 тис. козаків; залишався без змін поділ на стани; гетьману надавалося право вести переговори з іншими державами, окрім Польщі та Криму; у Києві та на кордонах з Річчю Посполитою розташовувалися російські військові залоги; підтверджувалися права київського митрополита, недоторканність церковних володінь; московський цар зобов’язувався розпочати війну проти Польщі.
Щодо юридичної сутності Березневих статей немає єдиного погляду вчених. Більшість вважає, що союз Москви й Української козацької держави за умовами договору був конфедерацією (об’єднанням держав для досягнення спільних зовнішньополітичних цілей), інші — протекторатом.
31 грудня 1653 р. - Московська держава оголосила війну Польщі. 1654 р. - Річ Посполита уклала «вічний» договір із Кримським ханством про взаємодопомогу. У березні 1654 р. польська армія перейшла в наступ на Правобережжя (на Поділля й Волинь). Основна частина російських військ і загони козаків під командуванням І. Золотаренка розгорнули бойові дії під Смоленськом і в Білорусії. Осінь 1654 р. - Польща спрямувала удар на Поділля. У січні 1655 р. - під Охматовим (на Київщині), або «Дрижипільська битва» - через мороз «поле дрожі» українсько-московське військо завдало поразки польсько-татарському.
Весною 1655 р. — козацько-російське військо рушило на Галичину. 19 вересня 1655 р. - під м. Городком (біля Львова) польське військо було розгромлено. На допомогу Польщі прийшов кримський хан. 19 листопада 1655 р. - під містечком Озерна татари були розгромлені й уклали договір про нейтралітет Криму у війні Гетьманщини і Московії проти Речі Посполитої.
Війну Польщі оголосила Швеція, яка окупувала значну частину ЇЇ території. Москва, будучи суперником Швеції, припинила війну проти Польщі (дипломати запропонували після смерті Яна II Казимира польську корону передати московському царю Олексію Михайловичу) та без згоди Б. Хмельницького уклала з нею 24 жовтня 1656 р. Віденське перемир’я: війна між Польщею й Москвою припинялася, передбачалися спільні дії проти Швеції й Бранденбургу. Московсько-польське перемир’я Б. Хмельницьким було сприйняте як зрада з боку царя. Гетьман почав шукати нових союзників.
8 жовтня 1656 р. між Військом Запорозьким і Трансільванією укладено угоду про військовий союз проти Польщі. У грудні 1656 р. починається наступ трансільванського князя Юрія II Ракоці на Польщу, Б. Хмельницький надсилає йому на допомогу козацькі полки, очолені київським полковником А. Ждановичем (корпус Ждановича).
У березні-червні 1657 р. відбувся українсько-трансільвансько-швецький похід проти Польщі. Спершу похід розвивався досить успішно, однак напад Данії на Швецію змусив останню вийти з війни. 11-12 липня 1657 р., отримавши звістку про наближення татарської орди, покинув територію Польщі й Юрій II Ракоці. Козаки А. Ждановича мусили повернутися на батьківщину. Отже, нова коаліція значних успіхів здобути не змогла.
27 липня 1657 р. після важкої виснажливої хвороби помер Б. Хмельницький.
Головними результатами Національно-визвольної війни 1648-1657 рр. стали: утворення Української козацької держави - Держави Війська Запорозького; ліквідація кріпацтва та здобуття селянством особистої свободи; утвердження козацького землеволодіння; перетворення козацтва в привілейований стан; міжнародне визнання Козацької держави.
Утвердження Козацької державності знаменувало собою завершення процесу оформлення української народності (що розпочалось ще в княжу епоху), започаткувавши процес становлення української нації.
Утворення Української козацької держави. Протягом літа-осені 1648 р. на звільнених від польського панування землях було створено українські центральні й місцеві органи влади, судові установи, запроваджено новий принцип адміністративно-територіального поділу, поступово склалася нова соціально-економічна структура.
Особливістю Козацької держави був її військовий характер (устрій органів влади та адміністративний поділ земель за зразком Запорізької Січі).
Найвищим законодавчим органом була Генеральна Рада - загальна рада всього війська. Пізніше ЇЇ роль почала виконувати Старшинська рада, що складалася з полковників і генеральної старшини.
Виконавча й судова влада зосереджувалася в руках гетьмана: очолював уряд, державну адміністрацію, скликав ради, був головнокомандувачем збройних сил, керував зовнішньою політикою, відав фінансами. Резиденцією гетьмана, і фактично столицею Української держави, стало місто Чигирин. Офіційно Українська держава називалася Військо Запорізьке, але частіше вживали назву Гетьманщина.
До Генеральної військової канцелярії (фактично уряд, який допомагав гетьману з внутрішнім управлінням і міждержавними відносинами) входили генеральні старшини: писар (відав діловодством і закордонними справами), обозний (керував артилерією й постачанням армії), осавул (відповідав за організацію й боєздатність війська), суддя (очолював Генеральний суд), підскарбій (відав фінансами й податками), хорунжий (частково відав військовими справами й відповідав за збереження військового прапора), бунчужний (зберігав гетьманський бунчук).
За адміністративно-територіальним устроєм територія Гетьманщини була поділена на 16 полків (9 - правобережних та 7 - лівобережних), які поділялися на сотні (10-20 сотень у полку). На чолі полку стояв полковник, який на підпорядкованій йому території був головою виконавчої влади.Сотник був головою місцевої влади. Йому допомагали отамани. Сотні складалися з куренів (3-4 села). Міста, що мали до повстання магдебурзьке право, зберегли свої привілеї. Селяни здійснювали самоврядування, обираючи старостів (війтів).
В основі української армії, яка в ході війни досягла великої чисельності, був територіальний принцип організації: кожна територія формувала один бойовий полк. У разі серйозної загрози до армії вступали селяни і городяни, але основу війська складали реєстрові та запорізькі козаки. Значного розвитку досягла артилерія, сформована була кіннота, розвідувальні загони.
Джерелами прибутку «Військового скарбу» були: земля, що перейшла в користування «скарбу»; сільськогосподарські промисли (млини, броварні тощо) та їх оренда; торгівля (торгові збори з торгів і ярмарків, кордонні мита); загальні податки, якими було обкладено все населення. Одиницею оподаткування служив двір (господарство). В обігу були польські монети, пізніше московські й турецькі гроші.
Судова система складалася з Генерального, полкових, сотенних, міських (для міст з магдебурзьким правом), церковних суддів. До Генерального судувходили два генеральних судді та судовий писар. На місцях суди очолювали особисто полковники чи сотники.
У ході Національно-визвольної війни було ліквідовано польське магнатське землеволодіння, фільварково-панщинну систему господарства, кріпацтво. Формувалася козацька, селянська, а також державна власність на землю. Зберігалась власність на землю дрібної та середньої шляхти. Із соціальної структури зник магнатський стан, зменшилася чисельність дрібної шляхти, провідну роль стало відігравати козацтво. Селяни та міщани отримали особисту свободу, у містах ліквідовано засилля іноземців і національно-релігійні перешкоди для заняття ремеслами, промислом, торгівлею.
У міжнародних відносинах більшість католицьких держав ставилася вороже до Гетьманщини; протестантські держави співчували українцям і надавали непряму підтримку; реальну допомогу могла надати Московська держава. Зберігаючи союзницькі відносини з Кримським ханством, протягом 1646-1653 рр. Б. Хмельницький налагодив відносини з Венецією та Валахією, домовився з Трансільванією, намагався порозумітися зі Швецією (домовленості про взаємопідтримку досягнуті в 1652 р.), вів переговори з Туреччиною про прийняття її протекції, укладав договори з молдавським правителем.
