Протягом року німецькі війська та їх союзники окупували територію України і встановили "новий порядок".Окупаційна політика здійснювалася згідно з планом "Ост", за яким Україна розглядалася як "лебенсраум" – життєвий простір для німецького народу. Україні відводилася роль постачальника продуктів та сировини "новій Європі". Народи, які населяли окуповані території, підлягали знищенню або виселенню. Та частина населення, що залишалася, перетворювалася на рабів. Після завершення війни на захоплені землі передбачалося переселити 8–9 млн німецьких колоністів.
Окупанти фактично ліквідували саме поняття "Україна", розчленувавши її територію на три частини. Західноукраїнські землі під назвою "дискрикт "Галичина"" відійшли до генерал-губернаторства, створеного на території Польщі. Румунії були передані південні райони під назвою "Трансністрія". Решта території належала рейхскомісаріату "Україна" на чолі з катом українського народу Е. Кохом.
Опорою окупаційного режиму були різноманітні каральні органи: таємна поліція (гестапо), загони СС, служба безпеки (СД), поліція. Із місцевого населення формувалася допоміжна поліція та найнижча ланка окупаційної адміністрації.
Спеціальні підрозділи здійснювали політику геноциду. В Україні з'явилися гетто та концентраційні табори. Проводилися масові розстріли військовополонених та мирного населення. Найбільшими місцями загибелі мирних громадян були Бабин Яр у Києві, Дробицький Яр у Харкові, Доманівка і Богданівка на Одещині. У містах штучно створювався масовий голод. На українських землях фашистами було закатовано понад 5 млн мирного населення, на каторжні роботи до Німеччини вивезено майже 2,5 млн молоді.
Окупаційний режим проводив політику планомірного і систематичного знищення єврейського населення спочатку на території СРСР, а згодом і всієї Європи. Цей процес отримав назву Голокост.
Символом Голокосту в Україні став Бабин Яр. 29 вересня 1941 р. тут за один день було знищено 33 711 євреїв. Далі протягом 103 тижнів окупанти щовівторка і щоп'ятниці здійснювали у Бабиному Яру розстріли людей різних національностей, переважно євреїв (загалом 150 тис. осіб).
За наступаючою німецькою армією рухалися спеціально створені чотири айнзац- групи (дві з них діяли в Україні), які мали знищувати "ворожі елементи", особливо євреїв. Але їх методи масових убивств були визнані неефективними для "остаточного вирішення" (айнзацгрупи знищили в Україні близько 500 тис. євреїв). У січні 1942 р. нацистське керівництво приймає рішення про створення на території Польщі шести таборів смерті, обладнаних газовими камерами і крематоріями (Треблінка, Собібур, Майданек, Освенцім, Белжець), до яких вивозились євреї із західних областей України. Для концентрації євреїв перед знищенням створювалась система гетто та єврейських житлових кварталів.
Створення таборів смерті супроводжувалося масовим винищенням населення гетто, яких в Україні налічувалося понад 350. Загалом на території України було знищено близько 1,4–1,6 млн євреїв.
Величезних масштабів набуло економічне пограбування України. До березня 1943 р. до Німеччини було вивезено близько 6 млн тонн пшениці, 1,4 млн тонн картоплі, 3 млн голів худоби, тисячі тонн масла і цукру. Крім продовольчих ресурсів, вивозились устаткування заводів і фабрик, рухомий склад залізниць, сировина, матеріали і навіть чорнозем та фруктові дерева.
Окупаційний режим викликав могутній опір загарбникам. У тилу ворога розгорнулася підпільна та партизанська боротьба.
