Можна виділити кілька етапів формування сучасної партійної системи в Україні. I етап (1990—1993 pp.) — період початкової багатопартійності Його характерними рисами були: • правове оформлення багатопартійності в 1990 р. внаслідок скасування 6 і 7 статей Конституції СРСР, в яких закріплювалася однопартійна система. Першими легалізованими партіями в 1990—1991 pp. стали: Українська республіканська партія (УРП), Українська селянська демократична партія (УСДП), Партія Зелених України (ПЗУ), Ліберальна партія (ЛІТУ), Соціал-демократична партія України (СДПУ), Українська християнсько-демократична партія (УХДП), Соціалістична партія України (СПУ) • визначальним при створенні партій був ідеологічний чинник, що відображав практично усі ідеологічні позиції — від крайньо-лівих до крайньо-правих; • нові партії були нечисленними, мало відповідали реальним потребам громадян та не були залученими до вироблення державної політики; • партійні структури, маючи лише попередні програми без механізмів їх реалізації, не могли стати повноцінними суб'єктами політичної системи Закінчується перший етап партійної еволюції в 1993 р. з перетворенням Народного Руху України (НРУ) у політичну партію і реєстрацією забороненої Комуністичної партії України (КПУ). II етап партійного будівництва тривав з 1993 р. до 1998 p., тобто до парламентських виборів за новою змішаною мажоритарно-пропорційною виборчою системою. Дослідники визначають цей період партійного розвитку як етап атомізованої багатопартійності: • на тлі соціально-економічних проблем, що охопили українське суспільство в цей період, спостерігається організаційне оформлення партій і подальше зростання їх кількості • партії ще не мали такого рівня впливу, який допоміг би їх фракціям створити більшість у парламенті та місцевих представницьких органах. Вибори 1994 р. не принесли ні бажаного зміцнення, ні укрупнення українських партій. причин: по-перше, Закон "Про вибори народних депутатів України" від 1993 p., встановивши мажоритарну систему виборів, фактично проігнорував партії; по-друге, саме суспільство було ще недостатньо структурованим, а партії — недостатньо зрілими. • правоцентристський (національно-демократичний) та лівий напрям отримали своїх фаворитів. У 1993 р. відбулася трансформація громадської політичної організації НРУ у політичну партію, а також було знято заборону з діяльності КПУ. Вибори 1994 р. підтвердили домінуючі позиції цих політичних сил; III етап (1998—2006 pp.) — період формування системи поляризованого плюралізму. Початком цього етапу є проведення виборів 1998 р. на новій мажоритарно-пропорційній основі, яка діяла до парламентських виборів 2006 р. Зміна виборчої системи стимулювала трансформацію партійної системи з атомізованої в систему поляризованого плюралізму: • значна поляризація серед політичних сил, ідеологічна несумісність крайніх екстрем політичного спектру; • існування політичного центру і двосторонньої опозиції; • наявність політичних сил, які відмовляються визнавати чи ставлять під сумнів легітимність існуючих у державі порядків; • зростає чисельність політичних партій, утворюються їхні структури в регіонах; • зменшення кількості безпартійних депутатів та зміцнення статусу політичних партій завдяки проведенню виборів на партійній основі; • скорочення кількості політичних партій, представлених у парламенті. Слід відмітити також позитивну тенденцію посилення позицій політичних партій у суспільстві. Із загальної кількості кандидатів у народні депутати на виборах 1998 р. 56,6 % були висунуті політичними партіями та виборчими блоками партій. IV етап розпочався після проведення парламентських виборів 2006 р. на новій партійній основі. Система пропорційного представництва з закритими партійними списками сприяла розгортанню передвиборної боротьби між партіями як організаціями та заохочувала кандидатів дотримуватися їхніх партійних брендів. Зберігається персональний чинник партійнополітичної структуризації. Основна боротьба на виборах 2006 року відбувалася між партіями та блоками, які орієнтовані на конкретних політичних лідерів — В. Ющенка, О. Мороза, В. Януковича, Ю. Тимошенко, В. Литвина. Таким чином, з 1991 по 2006 р. партійна система незалежної України здійснила складний перехід від аморфної нестійкої багатопартійності до системи поляризованого плюралізму.
