Етнонім “ русь” (рос, рус) уперше згадується в сірійській хроніці УІ ст. стосовно якогось племені в Північному Причорномор’ї, очевидно одного з сармато-аланських племен з назвою із коренем рос. В процесі слав’янізації місцевого іраномовного населення цей ентонім був сприйнятий слов’янами. Згодом назва Русь перейшла на полян. За час утворення Київської Русі ця назва поширилася на Київщину, Чернігівщину і Переяславщину, які стали її ядром.
Русь як країна і народ не раз згадується арабськими письменниками, які були найкращими знавцями географії середньовічного світу. Ібн Хордадберг підкреслював у 80-х роках ІХ ст.: “Вони (руси) – один з підрозділів слов’ян”.
Отже, найстаріша назва для позначення території навколо Києва є Русь, а самоназва народу – руси.
Але з другої половини ХУІІ ст. входить в ужиток поряд з нею друга назва – “Україна”. Вперше вона згадується в Київському літописі 1187 р. Розповідаючи про події в Галичині у 1189 р., літописець називає її “Україною Галицькою” . Таким чином, уже у ХІІ ст. назва “Україна” стосувалась всіх південно – західних руських земель. Термін “Україна” в значенні – окрема територія, край, країна , а не окраїна, окраїна Росії як твердили історики й політики царської Росії. Україна не могла бути “окраїною Росії” хоча б тому, що тоді, коли слово “Україна” зустрічається в літописах стосовно Переяславщини і Галичини, майбутня Росія сама була окраїною Київської держави, а Москві було 40 років (перша літописна згадка про Москву датована 1147 роком).
Не припустимо плутати слова “руський” та “російський”. Термін “руський” походить з уже мертвої старослов’янської мови і належить Київській Русі. Слово ж “русский” – із сучасної російської мови й означає національну приналежність. Якщо переглянути будь – яку історичну працю, будь – якого дореволюційного автора побачимо, що історія Росії у всіх починається з ХІУ ст. А все, що було раніше – Київська Русь, Україна.
До утворення Давньоруської держави у східних слов’ян існувало 14 (15) племінних утворень – дуліби, бужани, волиняни, сіверяни, тиверці, уличі, древляни, білі хорвати, дреговичі... до складу Київської Русі, крім власне слов’янського населення, входило більше як 20 неслов’янських племен.2 Поступово племінні спільноти трансформуються у племінні князівства, які властиві перехідному етапові до феодального суспільства.
