Утворення Руської держави. Київська Русь1 виникла на рубежі УІІІ – ІХ ст. внаслідок тривалого процесу політичної, економічної та етнокультурної консолідації східнослов’янських племен.
Причини державної організації пояснювались
- виникненням майнової нерівності;
- розвитком торгівлі та війнами.
Існує кілька теорій походження Київської Русі. Серед них :
Норманська теорія – згідно з літописною легендою варяги були запрошені на Русь і лише з їх допомогою східнослов’янські племена змогли створити давньоруську державу.(започаткували німецькі історики Г.Баєр та Г.Міллер, які працювали в др.п. ХУІІІст. В Росії);
Антинорманська, теорія природно – історичного (автохтонного) походження Київської Русі. Східні слов’яни самі були в змозі створити державу, мали для цього всі необхідні передумови. Держава виникає лише коли стає історичною необхідністю – на стадії розкладу первіснообщинного та формування класового суспільства. Саме на такій стадії суспільного розвитку перебували східні слов’яни у УІІІ-ІХ ст. (обстоювали теорію укр.іст. Микола Костомаров, Володимир Антонович, Михайло Грушевський та ін.). Цієї теорії дотримується й сучасна українська історіографія.
Хозарська теорія – згідно з нею поляни, що стали ядром новоствореної держави були не слов’янами, а різновидом хозар – кочового тюркомовного народу, що кочував у Прикаспійських степах, у Північній – Східній Європі з’явились після нашестя гунів (у 4 ст.). Автор гіпотези професор Гарвардського університету (США) Омелян Пріцак.
Сучасна українська історіографія дотримується в основному теорії автохтонного походження Київської Русі. Найбільш прийнятною, на наш погляд, є теорія взаємовпливу багатьох факторів, включаючи варязький і хозарський, у процесі становлення ранньофеодальної держави – Київської Русі.
Основними ознаками будь-якої середньовічної держави, в тому числі й Київської Русі, були :
- розміщення населення не за національним (племінним) принципом, а за територіальним;
- поява влади не пов’язаної з волевиявленням народу;
- збирання данини для утримання цієї влади;
- спадковий характер влади вождя.
Початок формування державності на території України тісно пов'язаний з перетворенням Києва на основний політичний і культурний центр руських племен. Саме навколо нього наприкінці VІІІ – на початку ІХ ст. відбувається об'єднання територій між Чорним і Балтійським морями.
Головне місце в економіці Русі посідало сільське господарство:
- основна галузь – землеробство з використанням вузьколезого рала, тризубої сохи, борон; дво- трипільної системи сівозмін (частина орної землі – під паром) Вирощували – пшеницю, овес, просо, ячмінь, жито.
- Скотарство залишалось важливою галуззю. Розводили ВРХ, коней, свиней, птахів. Розвивалось рибальство й бортництво.1
Розвиток феодальних відносин у ІХ-Х ст. привів до утворення на Русі різних груп феодально залежних селян :
смерди –феод. залежність обмежувалась даниною;
закупи – працювали на феодала за грошову позичку – купу;
рядовичі –укладали з феодалом ряд (договір), значною мірою втрачали особисту свободу як і закупи:
челядь – родичі, особи які втратили своє господарство – слуги, кухарі
Розвивались також :
- Ремесло – чорна металургія (асортимент близько 150 назв), гончарство, ткацтво, ювелірне та деревообробне виробництва.
- Торгівля внутрішня і зовнішня. З літописів відомі три сухопутні торгові шляхи. Грецький – зв’язував Русь і північні країни з Візантією, Соляний – Подніпров’я з Галицькою землею; Залозний проходив з Подніпров’я на Південний Схід до Азовського моря і далі на Кавказ.
Найбільшим транспортним шляхом стародавності, що пролягав на території України, був "шлях з варяг у греки" – система річкових шляхів і волоків між ними завдовжки 3000 км, що зв'язувала північні землі Давньої Русі з південними руськими землями та Балтійське море з Чорним. Виникла вона у IX — на початку X ст. і мала велике значення для розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі Давньої Русі.
Експортували хутро, мед, віск, шкіру, зброю, прикраси... Імпортували – з Візантії –золото, дорогі тканини, вино, з Х ст.- речі християнського культу; із Заходу – мідь, свинець, зброю, побутові речі; з Арабського Сходу – срібний та скляний посуд та ін.
ГРОШІ з економіки.
Поділ праці, досягнення у ремеслі, поява купецтва зумовили розвиток міст. “Повість минулих літ” називає на Русі у ІХ – Х ст. понад 20 міст з населенням 4 – 5 тис.осіб. Чисельність мешканців Києва до монголо – татарської навали становила 35 – 40 тис. У містах проживало близько 13 – 15% всього населення (все населення від 3 до 12 млн.осіб). Найчисельніша категорія міського населення – ремісники – близько 60 спец снування Київської Русі як єдиної держави охоплює період з ІХ ст. по 30-ті роки ХІІ ст. За своїм політичним устроєм вона належала до ранньофеодальних держав Європи. За формою правління – це була монархія.
В історії Київської Русі вчені виділяють три основні періоди :
1 – період становлення – хронологічно охоплює кінець УІІІ – Х ст.
2 – період найбільшого піднесення і розквіту Київської Русі – кінець Х – ХІ ст.
3 – період політичної роздробленості Київської Русі – кінець ХІ – середина ХІІІ ст.
Перший період охоплює князювання Олега – 882 – 912 рр.; Ігоря – 912 – 945 рр.; Ольги – 945 – 964 рр.; Святослава – 964 – 972 рр.
Це період територіального зростання Русі й об’єднання майже всіх східнослов’янських племен.
ОЛЕГ – зумів приєднати землі древлян, сіверян, радимичів та ін. слов’янських
племен. 911 р. здійснив успішний похід проти Візантії, уклав вигідний торгівельний та політичний договір з Візантійською імперією (передбачав дружні відносини та безмитну торгівлю з Візантією).
ІГОР – підкорив племена древлян та уличів, що відокремились від Києва на початку його князювання. 941 р., 944 р. здійснив невдалі походи проти Візантії – Русь втратила контроль на Чорноморському узбережжі. У 913 та 943 рр. Здійснив походи на Кавказ, які дозволили київським купцям торгувати на Сході. В 945 р. вбитий при спробі вдруге зібрати данину з древлян.
ОЛЬГА – підтримувала політичні й торгівельні зв’язки з Візантією. У 957 р . в Константинополі прийняла християнство (за іншими джерелами у 955 у Києві). Здійснила першу на Русі реформу – податкову – визначила розміри дані та місця її збору.
СВЯТОСЛАВ Ігорович (Хоробрий) – розширив територію держави, приєднав землі в’ятичів, розгромив Хозарський каганат1, Волзьку Булгарію, здійснив вдалий похід на Болгарію. 972 р. загинув у бою з печенігами.
На першому етапі історії Київської Русі
- Давньоруська держава вийшла на міжнародну арену;
- князі провадили політику на розширення території та зміцнення Київської держави;
- більшу увагу князі все ж зосереджували на зовнішній, а не внутрішній політиці;
- великокнязівська влада була досить слабкою, не було тісних зв’язків із підвладними племенами (хіба що збирання данини).
Другий період охоплює князювання Володимира Великого – 980 – 1015 рр. ;Ярослава Мудрого – 1019 – 1054 рр.
Після смерті Святослава Ігоровича починається запекла боротьба між претендентами на великокняжий стіл. Переможцем вийшов Володимир. 2
ВОЛОДИМИР Святославович (Володимир Великий, після хрещення Василій) канонізований православною церквою
- розширив і зміцнив кордони Київської Русі, фактично завершив формування державної території. За часів князювання Володимира до складу Русі входили також Закарпатська Русь3 та Тмутаракань. Площа Русі стала найбільшою у Європі;
- провів адміністративну реформу з метою піднесення ролі великокнязівської влади – усунув від князювання на місцях представників інших родів, замінивши їх своїми синами чи дружинниками;
- провів військову реформу – встановив феодальну організацію війська – службу за право володіння землею.
- створив розгалужену систему фортифікаційних споруд – валів, фортець, опорних пунктів – існувала серйозна загроза з боку кочівників (печенігів, чорних клобуків1).
- вдосконалив систему права запровадивши звід законів усного звичаєвого права “ Устав землений”, що надалі ліг в основу “Правди Ярослава” (1016 р.);
- 988 р. запровадив християнство як державну релігію Київської Русі.2 Цьому передувала невдала спроба запровадити культ верховного божества Перуна, протиставлення його цілому пантеону язичницьких богів.
Хрещення Русі мало неабияке значення для :
- укріплення єдності Русі, зміцнення князівської влади;
- підняття міжнародного авторитету держави, її зближення з високорозвиненою Візантією;
- розвитку культури, поширення писемності, створення перших шкіл та бібліотек;
- православ’я стало фундаментом для створення централізованої держави.
Прийняття християнства саме візантійського (а не римського) різновиду пояснювалось насамперед політичними причинами. У 987р. за надану візантійському імператору Василію ІІ Болгаробійці допомоги у придушенні повстання полководця Фоки Варди у Малій Азії Володимир зажадав укладення союзу з Київською державою та шлюбу з донькою імператора Анною. Візантійці ж домагались від Володимира прийняття християнства, Русь вважалась “варварською”, тому шлюб був непрестижним для візантійської династії. Однак, після охрещення Русі імператор не дотримав зобов’язань, тому війська Володимира зайняли оплот Візантії в Криму – Херсонес (Корсунь), після чого шлюб таки відбувся.
Після смерті Володимира Великого (1015р.) почалися чотирирічні чвари між його синами Ярославом, Борисом, Глібом, Святославом, Мстиславом і Святополком.
Нарешті великокнязівський стіл зайняв Ярослав. Борис, Гліб, Святослав, Святополк гинуть. У 1026 р. Ярослав та Мстислав уклали мирну угоду й поділили Русь – Ярослав княжив у Києві, а Мстислав – у Чернігові до своєї смерті у 1036 р.
ЯРОСЛАВ МУДРИЙ (р.ж. бл. 978 – 1054 рр) 1- період його князювання історики називають часом найбільшого піднесення та розквіту Київської Русі.
- зміцнював міжнародний становище держави, провадив політику єдності, централізації держави та “сімейної дипломатії”, за що історики називають його “тестем всієї Європи” 2;
- продовжував розширювати кордони своїх володінь, підкорив нові прибалтійські племена, повернув землі на заході, захоплені поляками в 1015 – 1019 рр; для безпеки південних кордонів збудував сотні верств “змієвих валів” з укріпленими фортецями, розгромив печенігів у 1036 р., на честь чого у 1037 р. на місці бою було збудовано Софіївський собор.;
- запровадив на Русі перший письмовий збірник законів – “Руську правду” – правовий кодекс усієї держави ;
- призначив першого руського митрополита – Іларіона.3 (1051 р.), що мало на меті вивести руську церковну ієрархію з під контролю Візантії. Однак, після смерті Ярослава (1054р.)митрополитом знову став грек.
- 1054 р. – узаконив “горизонтальну” практику успадкування великокнязівського столу (старійшинство, “ принцип сеньйорату”);
- сприяв розвитку науки та культури (при Софіївському соборі було відкрито першу публічну бібліотеку).
Характерними рисами цього етапу історії були :
- завершення формування території держави,
- більше уваги князі приділяли вирішенню питань внутрішньої політики;
- посилення централізації влади;
- запровадження християнства як офіційної державної релігії;
- поява першого письмового збірника законів держави;
- розквіт культури Київської Русі.
ТРЕТІЙ період історії Київської Русі – це час феодальних усобиць, що розгорнулись після смерті Ярослава Мудрого.
Найбільш відомі князі –ВОЛОДИМИР МОНОМАХ (1113 – 1125 рр.) МСТИСЛАВ (1125 – 1132 рр.)
Після смерті Ярослава Мудрого протягом майже 20 років країною правили (тріумвіратом) його сини – Ізяслав, Святослав, Всеволод. Однак, прагнення братів розширити свої володіння за рахунок молодших Ярославичів викликало незадоволення останніх та призвело в к. ХІ ст.
- до втрати політичної єдності;
- до княжих усобиць;
- зросла і зовнішня загроза (половці).
Всі спроби княжих з’їздів (1097, 1100, 1101, 1107 рр.)1 припинити усобиці зазнали невдачі.
у 1113 р. під час повстання в Києві бояри та купці звернулись до переяславського князя – онука Ярослава Мудрого – з проханням посісти
київський стіл (князював 12 років)
ВОЛОДИМИР МОНОМАХ 2:
- розгромив половців;
- подолав сепаратиські тенденції, об’єднав 3/ 4 території Русі;
- зміцнював міжнародне становище держави; (+ династичні шлюби); 3
- розробив знаменитий “Устав” – своєрідне доповнення до “Руської правди”;
- сприяв розвитку с/г, ремесел, торгівлі, будівництву міст.
Наступником Мономаха став старший син – Мстислав, який продовжував політику свого батька. За часів його князювання Київська Русь зберігала єдність і силу, удільні князі знаходились в повній покорі Мстиславу. Після його смерті (1132р.) Русь вступила в смугу роздробленості.
На зміну ранньофеодальній монархії в др.третині ХІІ ст. прийшла політична структура полі центристського державного устрою
