Уряд Ф.Дімітрова поряд з економічними реформами розгорнув процес «декомунізації». «Декомунізація» включала в себе конфіскацію власності незаконно присвоєну, чистку державного апарату, судовий процес над Т.Живковим та деякими партійними лідерами, прийняття закону про реституцію (повернення) колишнім власникам майна, яка було націоналізовано комуністичним режимом. Економічні реформи супроводжувалися значним зниженням життєвого рівня населення, значним соціальним розшаруванням, появою безробіття, яке досягла значних розмірів (12-15% працездатного населення. Почалось масове закриття підприємств, інфляція досягла трьохзначних чисел. Численними були зловживання при приватизації. Уряд Л.Берева (грудень 1992 – жовтень 1994 р.) не зумів стабілізувати становище, хоча припинив радикальну «декомунізацію». Таке становище позначилось на настроях у суспільстві. Знову популярності стають набирати ліві сили. БСП та їх союзники («Демократична лівиця»), яка зберегла сильні позиції і на парламентських виборах 1994 р. здобули перемогу, скориставшись невдоволенням населення наслідками економічних реформ. У січні 1995 р. ліві сформували уряд на чолі з Ж.Віденовим. Уряд лівих фактично припинив реформи. Робились спроби відновити адміністративно-командні методи управління економікою, гальмувалася аграрна реформа. Процвітали корупція, фінансові спекуляції, безкарно діяли фінансові пірамідиТака політика призвела у 1996 р. до глибокої економічної кризи. Падіння виробництва, інфляція, зубожіння населення досягли критичної межі. Особливо обурила населення нестача хліба. До того ж підійшов строк виплати по зовнішнім боргам – 2 млрд. дол. У таких обставинах на президентських виборах перемогу здобув представник демократичних сил Петр Стоянов. Проте ліві, маючи більшість у парламенті, намагались зберегти контроль над урядом, замінивши Віденова на іншого свого представника. Намір продовжити збанкрутілу політику призвів до вибуху народного невдоволення. У ніч з 10 на 11 січня 1997 р. розлючений народ пішов на штурм будинку парламенту (Народні збори). Дії демонстрантів підтримали депутати парламенту правих і центристських партій. Тим часом криза в країні досягла свого апогею. 19 квітня 1997 р. відбулися парламентські вибори, на яких перемогу здобули демократичні сили (праві і центристи). Новий уряд країни очолив Іван Костов. Першочерговим заходом нового уряду стало заснування Валютної ради – міжнародного органу фінансового контролю, який взяв на себе найважливіші функції Болгарського національного банку і міністерства фінансів. Завдяки діяльності Ради було зупинено інфляцію, країна уникнула банкрутства (зовнішній борг складав 10 млрд. дол.). Стабілізація дала новий поштовх реформам, у країні почалося економічне піднесення. Уряд Костава також розгорнув боротьбу з корупцією та організованою злочинністю, які набрали небачених розмірів. Питання корупції стало провідним у болгарському суспільстві на зламі тисячоліть. На критиці урядових структур в корупції здобув собі політичний капітал колишній король Болгарії Симеон ІІ, який повернувся до країни наприкінці 90-х років. Він створив Антикорупційну партію, яка на виборах 2001 р. здобула перемогу. Симеон став прем`єр-міністром. Президентом країни став Г.Пирванов. Головним своїм завданням Симеон вважає інтеграцію Болгарії у структури НАТО і ЄС. На цьому шляху країна досягла вагомих результатів і є кандидатом до вступу в ЄС, у 2004 р. вступила до НАТО.
