Розпад Югославії.
Невдала спроба XIV з'їзду СКЮ (січень 1990 р.) зберегти існуючу модель тоталітаризму під виглядом "демократичного соціалізму", глибока криза партії, проявом якої був конфлікт між керівництвом СКЮ і його республіканськими організаціями, крах ідеології самоврядного соціалізму прискорили розпад югославської федерації. У країні швидко поширювалися ідеї національного суверенітету й антикомунізму. Розпочався процес становлення партійно-політичного плюралізму. На тлі кризи югославської федерації загострилося нац питання у самій Сербії, де серби становили лише 66 % загальної кількості населення .У січні 1990 р. активізувався рух албанців Косово за відновлення автономного статусу краю, ліквідованого у 1989 р. У відповідь Белград запровадив там надзвичайний стан. Край опинився на порозі громадянської війни.
На виборах до республіканських та місцевих органів влади Словенії і Хорватії у квітні — травні 1990 p., що відбувалися на багатопартійній основі, уперше за післявоєнні роки перемогу здобули опозиційні сили. У Словенії до влади прийшла Демократична опозиція, а головою Президії республіки став Мілан Кучан. У Хорватії перемогла Хорватська демократична співдружність, лідер - Франьо. Нове керівництво обох республік виступило за конфедеративний устрій Югославії. Проте це аж ніяк не влаштовувало центр, шо спирався, насамперед, на сербські номенклатурні кола.
Комуністи зазнали поразки також у Боснії та Герцеговині, в Македонії поділили владу з новими політичними силами і утримались при владі, закамуфлювавшись гаслом «демократичного соціалізму», в Сербії та Чорногорії. 25 червня 1991 р. проголосили свою незалежність Словенія й Хорватія, 14 жовтня 1991 р. — Боснія та Герцеговина, 17 листопада 1991 р. декларувала свою незалежність Македонія. Створенням 27 квітня 1992 р. Союзної Республіки Югославії — укороченої "третьої Югославії" у складі Сербії та Чорногорії завершився, в основному, процес державотворення на теренах колишньої СФРЮ.Розпад Югославії та крах самоврядного соціалізму — єдиний і нерозривний процес, його передумови визрівали під впливом цілої низки чинників. По-перше, після смерті Тіто режим залишився без головної опори. По-друге, на югославську економіку тиснули іноземні борги. По-третє, внаслідок подій у Східній Європі, Югославія втратила роль буферної держави, а відповідно й інтерес великих держав. По-четверте, посилення відцентрових тенденцій, викликаних економічними й політичними особливостями самоврядного соціалізму. У цьому ряду і події у Косово, де албанці вже з початку 80-х років XX ст. вимагали статусу сьомої республіки.