У середині 50-х років "самоврядування" було запроваджене на залізниці, підприємствах зв'язку, в оптовій торгівлі, на міському транспорті, в комунальних службах, у сфері освіти, культури, охорони здоров'я та соціального забезпечення. Запровадження обмеженого "робітничого самоврядування", розширення господарської самостійності підприємств, іноземні позики й кредити, використання новітніх зарубіжних технологій, а також значні капіталовкладення забезпечили в 1953—1960 pp. щорічний приріст промислової продукції на 13,7 %. Певні успіхи були досягнуті і в сільському господарстві. Проте досягнуті успіхи були короткочасними.Джерелом напруженості до середини 60-х років стала сфера міжнаціональних стосунків. Держава, виступаючи виразником спільних інтересів, намагалася нівелювати інтереси суб'єктів федерації. Шляхом перерозподілу фінансових і матеріальних ресурсів вона прагнула до піднесення рівня відсталіших регіонів країни. Як наслідок, у розвитку економіки слаборозвинутих республік були досягнуті значні успіхи. Водночас рівень національного доходу за той же період зріс лише удвічі. Певну роль у збереженні цього розриву відігравала політика регулювання цін на продукцію сировинних галузей. Вирішення проблем вирівнювання економічного розвитку республік серйозно гальмували слаборозвинута інфраструктура, низький рівень освіти та відсутність традицій промислового виробництва.На початку 60-х років між імперським центром з його монопольним всевладдям СКЮ і керівництвом республік зростала напруженість. Розвинутіші в екон відношенні Словенія і Хорватія домагалися більшої самостійності у вирішенні соціальних, економічних і політичних питань, виступали проти дотування інших республік за їхній рахунок. Вихід із кризи було знайдено на рейках суспільно-економічної реформи.Улітку 1965 р. Скупщина ухвалила близько 30 законів, які розширювали права підприємств, республіканських і крайових органів у розв'язанні господарських питань, створювали сприятливі умови для розвитку дрібного приватного підприємництва, лібералізували зовнішню торгівлю. У країні намітилася економічна стабілізація, ожили приватне ремесло й торгівля, зміцніло одноосібне селянське господарство, виявилась тенденція до удосконалення структури виробництва, зміцнення динара. Проте ці косметичні заходи не могли надовго стимулювати економіку. Уже наприкінці 60-х років почали проявлятися й негативні наслідки реформ: різко зменшилися обсяги капіталовкладень, виникли труднощі у збуті продукції, знизилися темпи виробництва, збільшилося безробіття. Відставання експорту від імпорту вело до збільшення зовнішнього боргу. У країні падав життєвий рівень населення, загострювалися соціальні і міжнаціональні суперечності. На початку червня 1968 р. інтелектуальне бродіння вилилося у студентські заворушення в Белграді. Це були перші в повоєнні роки масові акти відкритої непокори властям.Водночас активізувався рух за демократизацію у Хорватіїі. Політичні діячі, які згрупувалися навколо культурно-освітньої організації "Матиця Хорватська", пропагували ідею відродження Хорватії. Аналогічні процеси відбувалися і в інших республіках та автономних краях. Реформи середини 60-х років не дали очікуваних наслідків. Економічні диспропорції у розвитку різних республік ще більше зросли. Посилився процес республіканської ізоляції, а міжнаціональні стосунки продовжували загострюватись.
