На зламі 40—50-х років у ФНРЮ тривало будівництво соціалізму за радянським зразком. Широко використовуючи методи примусу, комуністи "залучали" селян до кооперативів, які багато в чому нагадували радянські колгоспи. . У 1950 p., через велику посуху й пасивний опір селян примусовій колективізації, у країні було зібрано вкрай низький урожай. Водночас "друга націоналізація" 1948 р. й над централізація в управлінні промисловістю призвели до зниження темпів промислового розвитку. Розрив торговельно-економічних зв'язків з країнами соціалістичного табору призвів до скорочення обсягів зовнішньої торгівлі країни (35 % від рівня 1948 p.), а рівноправного партнерства з країнами Заходу не виходило. Експорт значно відставав від імпорту.На початок 1950 р. керівництво КПЮ усвідомило необхідність ліберальних реформ у господарському й державному управлінні. Залишаючись на базі радянських доктрин, партійні ідеологи стали на шлях децентралізації й деетатизації. На початку 1950 р. було ліквідовано більшість федеральних галузевих міністерств, а їхні функції керівництва господарством передавалися республікам і галузевим об'єднанням підприємств — господарським палатам, метою яких була координація виробництва. Відповідно до нового закону, підприємства, залишаючись у державній власності, передавалися трудовим колективам для управління виробництвом. Тим самим вони здобували певну самостійність у плані господарювання. На всіх державних підприємствах створювалися робітничі ради.Важливі зміни відбулися у сг : закрито МТС, скасовано обов'язкові поставки сільгосппродукції, а в 1953 р. селяни дістали можливість залишати кооперативи й створювати приватні господарства. Реформи початку 50-х років сприяли певному підвищенню ефективності виробництва, зростанню продуктивності суспільної праці. Проте курс на активніше використання елементів товарно-грошових відносин здійснювався нерішуче й непослідовно. Зберігався партійно-державний контроль над підприємствами, Однак докорінних змін у формах власності не відбулося і така реформа не могла створити умови для заінтересованості виробників у наслідках своєї праці.Розпочалася децентралізація в системі органів влади. Були дещо розширені права республік, впроваджувалося обмежене місцеве самоврядування, змінювалися форми і методи діяльності КПЮ та громадських організацій. Ця політика була закріплена рішеннями VI з'їзду КПЮ (листопад 1952 p.), який сформулював положення про нову роль компартії в будівництві соціалістичного суспільства, заснованого на принципах самоврядування. Символізувати нові зміни у характері КПЮ мало її перейменування у Спілку комуністів Югославії (СКЮ).У січні 1953 р. Народна Скупщина затвердила нову конституцію, яка узаконила двопалатний парламент, посаду президента республіки, внесла зміни у структуру й компетенцію центральних та місцевих органів влади. Також було прийнято новий, більш демократичний виборчий закон, розширено свободу віросповідання, особисті права і свободи громадян.Після смерті Сталіна відновлено дипломатичні відносини з СРСР, остаточна нормалізація яких відбулася з підписанням Белградської декларації 19S5 р. Проте на відміну від країн соціалістичного табору Югославія проводила незалежну зовнішню політику. Відмовившись увійти до військово-політичних блоків НАТО і Варшавського договору, ФНРЮ стала ініціатором проведення міжнародної конференції 23 позаблокових країн, що відбулася в Белграді у вересні 1961 р. І надалі Югославія залишалася одним із визнаних лідерів руху неприєднання. Водночас вона досить успішно балансувала між Сходом і Заходом.
