У лютому 1948 р. Й. Броз Тіто був запрошений до Москви на нараду з проблем Ватіканської федерації, проте він відправив тули делегацію у складі Е. Карделя, М. Джиласа й А. Бакарича. Сталін сприйняв це як вияв непокори. 18—19 березня 1948 р. з Югославії були відкликані радянські військові й цивільні спеціалісти, а в Москві перервані переговори з югославською торговою делегацією. Сталін і Молотов звинувачували югославських лідерів у погіршенні стосунків між обома країнами. Тіто відкидав висунуті проти нього звинувачення й намагався виправдатися. Його позицію підтримав пленум ЦК КПЮ.Щоб довести свою вірність ідеям комунізму лідери Югославії 28 квітня 1948 р. ініціювали черговий закон про націоналізацію, який розширив державний сектор за рахунок малих і середніх підприємств, що не потрапили під націоналізацію 1946 р. Йшлося, практично, про одержавлення всієї промисловості.Проте Сталін переніс обговорення югославського питання в Інформбюро. Так(червень 1948 р.) було прийнято резолюцію, в якій містилися звинувачення керівників КПЮ у закулісній критиці ВКП(б) і СРСР, невизнанні марксистської теорії тощо. Улітку 1948 р. в СРСР і країнах народної демократії була розгорнута широка антиюгославська кампанія.V з'їзд КПЮ (липень 1948 р.) відхилив резолюцію Інформбюро. Кампанія проти "інформбюровщини", поляризувала югославське суспільство, створила атмосферу нагнітання напруженості й підозрілості. Увійшли в практику адміністративні методи керівництва економікою, посилилися репресії проти політичних супротивників. У січні 1949 р. проголошено курс на масову колективізацію сільського господарства. Погіршення відносин з Радянським Союзом і країнами народної демократії змусило югославське керівництво шукати підтримки капіталістичних держав. У 1949 р. взаємні звинувачення між керівництвом Югославії і країн радянського блоку посилились. Прикладові СРСР наслідували всі країни народної демократії. Югославія опинилася в економічній блокаді, що підштовхнуло її до розширення торговельно-економічних зв'язків із західними країнами.Резолюція наради Інформбюро (Будапешт, листопад 1949 р.) призвела до остаточного розриву відносин Югославії з СРСР і країнами народної демократії. Після появи будапештської резолюції керівництво КПЮ відійшло від своєї "оборонної" позиції й розгорнуло широку кампанію проти Радянського Союзу та його сателітів. Воно звинувачувало сталінське керівництво в переродженні соціалізму в державно-капіталістичну систему, в догматичній ревізії марксизму-ленінізму, бюрократизації партії і країни.Югославсько-радянський конфлікт, який досяг у 1949— 1953 pp. свого апогею. Змінилося геополітичне становище ФНРЮ: з активного члена табору народної демократії Югославія перетворилася на країну, йому об'єктивно протилежну. Конфлікт став потужним імпульсом для зростання жорстокості комуністичних режимів, становлення адміністративно-командної системи, форсування соціалістичних перетворень як у Югославії, так і в інших країнах соціалістичного табору. У самій Югославії різко зросла внутрішньополітична напруженість.
