У 1988–1989 рр. посилилась критика КПЧ з боку опозиції, яка з кожним роком зростала. Але партійне керівництво відмовлялось йти на діалог з опозицією. Падіння режиму Е. Хонеккера у НДР прискорило розвиток подій. Опозиція організувала цілий ряд маніфестацій з вимогою відмовити КПЧ від керівної ролі, але всі вони розганялись поліцією. Революційні події, які отримали назву "оксамитової" революції почались 17 листопада 1989 р., коли в міжнародний день студентів на вулиці Праги вийшло майже 50 тис. студентів. Міліція вдалась до жорстоких засобів при розгоні демонстрантів. Це викликало страйк студентів, до яких приєднались театральні діячі і учні професійних училищ і технікумів. Наступного дня за ініціативою "Хартії-77" виник "Громадський форум", який об`єднав ряд опозиційних груп. Підтримку "Громадському форуму" надала Соціалістична партія. Найвищої крапки антиурядовий рух досяг 25 листопада, коли на Летенському полі у Празі зібралось 750 тис. чол. Голова католицької церкви в Чехословаччині кардинал Франтішек Томашек заявив, що церква на боці народу. У керівництві КПЧ були відразу проведені кадрові зміни. Генеральним секретарем ЦК КПЧ став Карел Урбанек. Але це вже не могло врятувати владу КПЧ. 27 листопада Федеральні збори ЧССР виключили з конституції 4 статтю про керівну роль КПЧ. Було прийнято рішення почати переговори про вивід радянських військ (80 тис. чол.) з Чехословаччини. Був утворений уряд на чолі з Маріаном Чалфою.
У кінці 1989 р. президентом країни став Вацлав Гавел – лідер "Хартії-77" і "Громадського форуму". Головою Федеральних зборів став О. Дубчек.
