В атмосфері постійної конфронтації з профспілковцями влада ПНР на чолі з генералом Ярузельським 13 грудня 1981 року запровадила на території всієї Польщі воєнний стан. Тисячі діячів «Солідарності», у тому числі голова профспілки Лех Валенса, були інтерновані. Однак вже 14 грудня 1981 р. на вел підприємствах узбережжя виникли страйкові комітети, які закликали до загального політичного страйку, розповсюджували листівки. У липні 1982 р. в Брюсселі польська опозиція створила «Координаційне закордонне бюро», яке зосередило у своїх руках збір коштів для діяльності підпілля. Влада і Солідарність були схильні вважати, що нагромаджені проблеми не вдасться розв'язати за допомогою сили, тому необхідно домагатися «національного порозуміння» здійснювати «нормалізацію» суспільного життя: відновила діяльність навчальних закладів, установ культури і науки, поновила телефонний зв'язок, скасувала міліцейську годину, звільнила певну частину інтернованих. Лідери «Солідарності», вимагаючи відміни воєнного стану. Держрада ухвалила рішення про призупинення дії воєнного стану 31 грудня 1982 р. та звільнила 1,5 тис. інтернованих. Навесні 1983 р. влада приступила до створення нових профспілок. Наприкінці червня 1983 р. відбувся черговий візит Папи Римського Івана Павла II до Польщі, який, на думку влади, повинен був символізувати «нормалізацію ситуації».Прагнучи скористатися благоприємною ситуацією, керівництво Польщі на чолі з В. Ярузельським ініціювало певні зміни в чинній конституції та амністію інтернованих. 22 липня 1983 р. воєнний стан було скасовано. Репресії проти профспілковців та громадянського суспільства, яке тоді зароджувалося, починають набувати нових форм, не менш жорстоких за попередні. У силу оголошеної 11 вересня 1986 року амністії більшість діячів «Солідарності» вийшла на свободу, але репресії повністю не припинилися. У цій ситуації профспілка «Солідарність» розпочала створення офіційно діючих структур по всій країні. На X з'їзді ПОРП (липень 1986) була зроблена остання спроба вивести країну з кризи. Влада зробила кроки в напрямі лібералізації режиму. Так у вересні звільнено 225 політв'язнів та оголошено про створення Консультативної ради. 26 серпня 1988 року на державному телебаченні виступив Чеслав Кіщак і запропонував розпочати розмови, а п’ять днів потому зустрівся з Лехом Валенсою. Страйки закінчилися наступного дня. 27 січня 1989 року на зустрічі Леха Валенси з Чеславом Кіщаком було визначено склад групи, яка мала брати участь у роботі Круглого столу. 6 лютого опозиція та влада сіли за стіл переговорів, які тривали до 5 квітня. Домовленості стосувалися релегалізації профспілки і проведення 4 червня частково вільних виборів, на яких «Солідарність» могла висунути своїх кандидатів.Взяли участь представники правлячої коаліції (ПОРП, ОСП, ДПП), єпископату римо-католицької церкви та лідери ЗППС і «Солідарності». У його роботі брали участь кілька сотень експертів і радників. Усі вони працювали в трьох секціях: економічній, соціальної політики та профспілкового плюралізму. Закінч підписанням низки документів.
