Перші організації молодотурків виникли в 1889 г. У Стамбулі це було гніздо серед курсантів военно‑ медичного училища, побудована за принципом організацій карбонаріїв, що й ставила метою рятування країни від деспотизму, повернення до конституційних норм. По її зразкові незабаром були створені аналогічні гнізда й в інших навчальних закладах. Одночасно із цим у Парижу, в еміграції, А. Риза‑ бий створив суспільство борців проти тиранії. Перша листівка від імені організації «Иттихад ве теракки» («Єднання й прогрес») стала поширюватися в Стамбулі в 1894 г., після чого почалися гоніння на иттихадистов‑ молодотурок. Значна частина їх бігла в Париж, де в 1895 г. Риза‑ бий почав видавати газету, що викладала програму організації: боротьба за волю, справедливість, рівність при єдності прав і інтересів усіх підданих імперії; збереження імперії з урахуванням необхідних реформ; прогрес і розвиток країни в умовах конституційного ладу й при невтручанні іноземців у її справи.
Уся утворена частина населення імперії, так само як і багато інші шари, у тому числі немусульманські народи, з увагою стежили за розвитком подій і співчували иттихадистам. Були навіть зроблені спроби державного перевороту (1896), на що султан відповів репресіями. Однак, незважаючи на репресії, кількість гнізд иттихадистов швидко росло. В 1902 р. у Парижу відбувся перший з'їзд молодотурків, у якім взяли участь кілька десятків делегатів; серед них відбувся розкол, в основному по питанню про те, чи коштує опиратися на допомогу держав у боротьбі за досягнення цілей молодотурок. Але, незважаючи на розкол, відділення иттихадистов по‑ колишньому діяли досить активно, часом змінюючи назву своїх організацій. В умовах революційного підйому у світі на початку XX в. радикалізм прагнень і вимог молодотурок усе наростав. Другий конгрес їх, що теж відбувся в Парижу (1907), завершився прийняттям Декларації, яка призвала країну до повстання проти режиму Абдул‑ Хамида. Різко підсилилася пропаганда молодотурків в армії, особливо серед молодих офіцерів. Були також налагоджені контакти з опозиційними партіями й організаціями нетурецьких народів імперії. Назрівали вирішальні події. Центром їх виявилася розташована до півночі від Стамбула Македонія.
Улітку 1908 р. офіцери розквартированих у Македонії турецьких військ Ниязи‑ бий і Энвер‑ бий виступили зі своїми загонами проти Абдул‑ Хамида з вимогою відновлення конституції. Султан був змушено прийняти цю вимогу, і вже восени 1908 р. відкрилися засідання знову вибраної палати депутатів, де молодотурки мали дві третини місць. Правда, незабаром султан, опираючись на вірні йому війська в Стамбулі, спробував було побрати реванш: навесні 1909 р. він знову розпустив парламент, відновив усю повноту влади шаріату й почав переслідувати діячів молодотурецького руху. Але лідери молодотурків із Салонік рушилися на Стамбул свої збройні сили, які з боями зайняли столицю й скинули Абдул‑ Хамида, захопивши при новому султанові Мехмеде V усю реальну владу у свої руки. Так завершився военно‑ революційний переворот, іменований в історіографії молодотурецькою революцією.
Молодотурки провели в країні ряд реформ, з яких найважливіша стосувалася реорганізації армії, жандармерії й поліції. Але головну свою мету вони бачили в тому, щоб відстояти цілісність імперії в умовах, коли держави прагнули розчленувати її. Саме в розпал революції Австро‑ Угорщина анексувала Боснію й Герцеговину, а Росія й Англія вели переговори про статус Македонії, що, властиво, і послужило приводом для виступів армійських офіцерів у цій провінції. Для досягнення своїх генеральних цілей иттихадисты знову висунули на передній план доктрину османизма, причому в її досить твердім трактуванні: нетурецькі землі, що й населяють їхні народи – це невід'ємна частина Туреччини, усе османське, усі османи, Відповідно до цієї твердої політики були й внутрішньополітичні акти молодотурків: в 1910 р. почалися гоніння на нетурецькі народи під гаслами панісламізму й пантюркізму, що викликало сильний опір і помітне послабило позиції иттихадистов.
В 1911 р. на базі існуючих раніше опозиційних партій і угруповань була створена ліберальна асоціація «Хюрриет ве иттиляф» («Воля й згода»), причому иттиляфисты, пообіцявши нетурецьким народам автономію в рамках імперії, добилися швидких успіхів і влітку 1912 р. прийшли до влади. Однак невдачі в Балканській війні 1912 р. знову привели до влади молодотурків, причому цього разу у формі ще більш твердої. В 1914 р. уся повнота влади була взята тріумвіратом з Энвера, Талаата й Джемаля. Саме ці лідери молодотурків керували Туреччиною в роки світової війни, коли імперія воювала на стороні Німеччини. Саме вони відповідальні за страшну різанину вірменів в 1915 р. Поразка Німеччини у світовій війні, військові невдачі й невдоволення в країні, нарешті, капітуляція Туреччини в жовтні 1918 р. поклали кінець влади молодотурок, лідери яких бігли з меж імперії. Султанська імперія агонизировала. Союзники анексували всі її зовнішні володіння (Балкани, арабські землі). Устало питання про те, який бути післявоєнної Туреччини. У ці важкі дні розв'язок питання побрав на себе сам турецький народ на чолі з його новими лідерами, отошедшими від гасел молодотурків, що й поставили в главу кута теза про незалежність властиво Туреччини.
