розпочався після Кримської війни, яка несприятливо позначилася на суспільно-економічному розвиткові Османської імперії. Економічні та фінансові збитки, втрата практично всієї армії, отримання західними державами права втручатися у внутрішні справи імперії – все це вимагало від османської влади здійснення нагальних заходів для відродження могутності держави та відновлення її ресурсів. Танзіматські реформи цього періоду здійснювалися головним чином під керівництвом двох видатних представників нової бюрократії – Алі-паші та Фуад-паші. Вони були прибічниками поміркованих реформ адміністрації, юстиції і просвіти, а самі реформи розглядали як засіб збереження і зміцнення Османської імперії і панівного становища турків у державі, а також послаблення національного антиосманського руху і припинення іноземного втручання у внутрішні справи країни.
Серед найважливіших заходів цього періоду можна вважати розробку нового аграрного законодавства, а саме прийняття у 1858 р. „Закону про землю”, який певним чином стимулював розвиток буржуазних відносин у системі землеволодіння і землекористування, що, безумовно, було кроком уперед у порівнянні зі старою суто феодальною системою. Характеризуючи зміни в аграрному законодавстві та в сільському господарстві загалом, необхідно згадати про нове явище у землекористуванні – утворення чіфтліків, які фактично були перехідною формою земельної власності у період розпаду феодальних відносин у сільському господарстві та носили ознаки капіталізму. Таким чином, саме ці форми землекористування ставали важливим фактором розвитку сільського господарства.
Реформи Танзімату сприяли централізації верховної влади, яка спиралася на новий прошарок правлячого класу – бюрократію. Представники саме цієї верстви склали тогочасне покоління османів, які були переконані у необхідності модернізації країни з огляду на численні хвилі політичних і військових криз, що раз у раз сколихували імперію протягом сторіччя.
Суттєві зміни відбувалися у системі освіти, зокрема відкривалися іноземні школи (у 1863 р. – американська школа, яка отримала назву Роберт коледж), інші навчальні заклади, що засновувалися австрійськими, французькими, англійськими, німецькими та італійськими місіонерами. Таким чином здобутки європейської освіти різними шляхами діставалися доволі закритого традиціоналістського османського суспільства. Безумовно, існували величезні проблеми не тільки у цих школах, але й загалом в усій системі освіти в імперії, але завдяки ній вже виховувалася нова бюрократія (як центральної, так і місцевої ланок), яка багато в чому послідовно відстоювала свої позиції і усвідомлювала, що є кориснішим для розвитку держави.
Не зупиняючись детально на всіх реформах цього періоду, варто підкреслити, що вони привели до певних позитивних зрушень у політико-адміністративному, економічному і культурному житті країни. Але попри це, їх кінцеві результати ніяк не відповідали тогочасним потребам розвитку величезної держави. Така невідповідність призвела до поступової акумуляції незадоволення у різних соціальних верствах населення. Виразником цього незадоволення і виразником нових політичних ідей і концепцій ставала молода турецька інтелігенція – феодально-бюрократична за походженням, але вже буржуазна за поглядами. Саме в її середовищі вперше з’явилися і згодом були цілісно сформульовані ідеї перетворення Османської імперії в конституційну монархію, що розглядалося як головна підстава для подальшого соціально-політичного і культурного прогресу країни.
