Кінець XVIII ст. ознаменований подальшим загостренням економічної та політичної кризи, який Туреччина переживала вже протягом багатьох років. Цьому сприяло крім внутрішніх причин великі події у двох провідних країнах Європи того часу - промислова революція в Англії, буржуазна революція в 1789 р. у Франції.
Французька революція справила великий вплив на положення Османської імперії. Перш за все, демократичні ідеї французької революції знайшли сприятливий грунт серед поневолених народів імперії, які всім ходом свого соціально-економічного розвитку до кінця XVIII ст. виявилися підготовленими до сприйняття цих ідей. Далі французька революція загострила боротьбу за колонії між Францією і Англією, зокрема за території, що входили до складу Османської імперії.
Буржуазна революція у Франції і промислова революція в Англії знаменували собою важливий етап на шляху соціально-економічного прогресу цих країн, а також і всього капіталістичного світу. На цьому тлі особливо наочно вимальовувалося відставання Османської імперії, економіка якої перебувала в стані глибокого розладу, кризи і занепаду. Сільське господарство деградувало і переживало занепад, селянство в масі своєї було розорено і жило в злиднях. Це були наслідки панування в селі старих турецьких феодальних порядків, нестримної експлуатації селян феодалами різних категорій. У містах також посилилося гноблення ремісників і торговців.
Слід зазначити, що наприкінці XVIII ст. в деяких областях Османської імперії, головним чином на Балканах і в прибережних районах Малої Азії, почали проявлятися прогресивні соціально-економічні тенденції: розвивалися товарно-грошові відносини в землеробстві, все більшій кількості з'являлися капіталістичні сільські господарства, розкладався цеховий лад, посилювався купецький капітал у зв'язку з більш широким залученням Туреччини в європейський товарообіг. Однак у розглянутий час ці тенденції були ще занадто слабкі, щоб змінити загальну картину. 9
Глибоке розлад головних галузей економіки Туреччини і передусім сільського господарства, розоренню основних платників податків - селян - були причиною фінансової кризи, який відчувала Висока Порта.
Стривожений ураженнями армії в останніх війнах з Росією і вкрай важким становищем своєї держави, Селім III незабаром після вступу на престол (1789 р.) запропонував спосіб поліпшити фінансове становище шляхом іноземного позики, але безуспішно. Не дали помітного успіху і спроби навести економію шляхом обмеження імпорту предметів розкоші.
Важке економічне становище поєднувалося з політичними негараздами, які відбувалися як в столиці, так і в провінції. У правлячих верхах не припинялася боротьба за владу між великим візирів, представником світської влади, і шейх уль-ісламом, який висловлював прагнення вищого духовенства - улемів - справляти вирішальний вплив на державні справи.
Одним з виразів політичної кризи було зростання сепаратизму великих феодалів, який відбувався по всій імперії. Серед сепаратистів-феодалів виділялися віднінскій паша Пазвант-оглу, Алі-паша Янінського, чапан-оглу. Вони мали в своєму розпорядженні власним військом, стягували на свою користь податок і іноді навіть проводили самостійну зовнішню політику.
Ситуацію ускладнював і зростання національно-визвольного руху балканських народів. Посилення цього процесу пояснюється як вже говорилося вище, соціально-економічним розвитком цих народів у зазначений період, а також появою росіян на Балканах і великими перемогами, здобутим у війнах з Туреччиною. Вже за царювання Селіма III визвольними рухами були охоплені всі народи Балканського півострова, а також араби. У Греції потужний рух спалахнуло ще в 1770 р., але воно було жорстоко придушене турецькими військами. Однак виступ греків не припинилися. Серйозні труднощі завдавали Селіма III чорногорці.
Внутрішнє ускладнення, сепаратизм феодалів, розвал в яничарському корпусі, зростання національно-визвольного руху, хронічну кризу, з одного боку, погіршення міжнародного становища, викликане поразками в двох останніх війнах з Росією, - з іншого, створили для правлячих кіл Османської імперії загрозливу обстановку. Селім III розумів, що країна потребує реформ, які б дозволили кріпити центральну владу, створити боєздатну армію і посилити її військову міць. Головну небезпеку Селім III і його прихильники бачили у відсутності боєздатності армії.
У 1791 р. C Еліму III зажадав від вищих світських і духовних сановників міркувань про необхідні реформи. У ряді представлених проектів наголос робився на перетворення армії за європейським зразком. У 1792-1793 рр.. Селім III практично вступив на шлях реформ, які знайшли своє вираження у султанських указах. Ці реформи відомі під назвою «низам-и джедая» - «новий пристрій», або «новий порядок».
Реформатори на чолі з Селімом III основні зусилля зосередили на створення нового військового корпусу за європейським зразком, який також отримав назву «низам-и джедая». Корпус комплектувався виключно добровольцями. Для підготовки офіцерів, військових інженерів, командирів флоту були засновані військові училища Велику увагу було приділено артилерії. новий корпус створювався дуже повільно. більші успіхи були досягнуті в будівництві нових суден. Головну роль у створенні нової армії і флоту грали іноземні військові фахівці, особливо французи. Для фінансування намічених реформ були введені нові податки на предмети споживання; ці податки і призначені на ті ж цілі інші джерела доходу надходили в спеціальну касу.
Духовенство, сановники, яничари та інші були противниками реформ, запозичених у європейців, і намагалися їх зірвати. Велике повстання яничар проти нового війська відбулося в 1805-1806 рр.. в Європейській Туреччині, де Селім III наказав провести новий, цього разу примусовий, набір в нове військо молодих людей у віці 20-25 років, включаючи яничар. Злякавшись повстання, султан поступився. Це надихнуло його ворогів і в 1807 р. відбулося повстання в Стамбулі. Селім III знову проявив слабкість і скасував указ про військові реформи, розпустив новий корпус. Але це не врятувало його: він був зміщений з престолу.
Головна причина невдач Селіма III полягала в тому, що він, намагаючись здійснити реформи, в той же час не торкався феодальних засад османської імперії. Самі реформи він зробив з тією метою, щоб зміцнити, зміцнити центральну владу і зберегти панування над підкореними народами. Реформи проводилися за рахунок широких мас, обтяжених податками тому ці маси були проти реформ самого Селіма III. Соціальний шар, який міг би підтримати реформи султана, тобто перш за все буржуазія, був у той період чисельно незначний і не грав політичної ролі. Проведенню реформ завадила також агресія Франції, війська якої під командуванням Наполеона Бонапарта в 1798 р. вторглися в Єгипет. Це змусило султана відкласти реформи і почати війну з Францією. Таким чином, спроба реорганізації Османської держави закінчилася провалом.
