Придушивши повстання сипаїв, Велика Британія провела деякі реформи, метою яких було усунення всього того, що викликало найбільше обурення Індійців. У 1858 р. було ліквідовано Ост-Індську компанію. Індія перейшла під владу корони. Генерал-губернатор Індії почав називатися віце-королем. Політику колоніального управління проводила Рада міністрів. У 1876 р. королева Вікторія стала імператрицею Індії.
Після придушення повстання сипаїв у країні англійська влада прийняла закон про постійну оренду. За цим Законом селянин-орендар міг стати власником орендованої землі, якщо міг довести в суді, що саме цей наділ він постійно орендував упродовж не менш як 13 років. Цей закон упорядковував заплутану і складну систему аграрних відносин, створену колонізаторами на основі збереження селянської громади і традиційної державної власності на землю. За законом землевласник - заміндар здавав землю частинами в оренду посередникам. Із них (постійних орендарів) бралася рента за розмірами, встановленими законом. Своєю чергою, постійні орендарі здавали землю селянам у суборенду, беручи плату за неї довільно.
Індійське суспільство поділялося за релігійними, кастовими та національно-мовними ознаками, що їх використовували у своїх цілях колонізатори.
Так, наприклад, англо-індійська армія на 1/3 складалася з мусульманських полків, на 1/3 - з сикхів і на 1/3 - з індусів, які ворогували між собою. Це давало можливість у разі повстання 1/3 військових залучити до його придушення 2/3 збройних сил.
В основі кастового устрою лежав успадкований з давніх часів поділ суспільства на три "чисті" касти: брахмани (жерці), кшатрії (воїни), вайші (селяни, купці, ремісники) та однієї "нечистої" - шудри (раби, слуги).
Наприкінці XIX ст., попри всі зусилля англійців, кастова система зберігалася, хоча й зазнала певних змін. Кастовий поділ часто вже не збігався з родом занять людей.
У другій половині XIX - на початку XX ст. економічне значення Індії для Англії почало швидко зростати. Індія стала місцем вигідного вкладення капіталу. Тут будувалися залізниці (на початку XX ст. - 30 тис. км), переробні підприємства (чай, кава, джут і т. ін.).
Наприкінці XIX ст. почала формуватися національна промисловість. На 1911 р. в Індії налічувалося 200 текстильних підприємств, які належали національному капіталові. Найбільшим індійським підприємцем був Тата.
Незважаючи на певні успіхи, промислове виробництво було розвинене слабо. Робітники становили 1% населення, а місцева буржуазія в більшості була компрадорською.
Аграрне виробництво в Індії поступово переорієнтовувалося к на постачання англійської промисловості сировиною.
