У середині XIX ст. у Китаї загострилася соціальна напруга. Ремісники та перші китайські підприємці не витримували конкуренції і розорювалися від потоку дешевих фабричних товарів, що ринули до Китаю за договорами про безмитну торгівлю. Селяни потерпали від збільшення податків, які уряд ввів, бажаючи перекласти виплату контрибуції на плечі народу. Мільйони людей ставали жебраками. Закабалення Китаю іноземними державами прискорило початок селянської війни.
У 1850 р. у Південному Китаї розпочалося повстання селян, яке мало релігійне забарвлення. Керівник та ідеолог повстання Хун Сюцюань ще на початку 40-х років XIX ст. розробив релігійне вчення, в якому пропагував ідею рівності. Він мріяв про створення держави, де люди будуть співчувати і допомагати один одному в біді, жити за принципами моралі.Хоча християнські місіонери не визнали цього вчення і не охрестили Хун Сюцюаня, сам себе він назвав молодшим братом Ісуса Христа.
До створеного Хун Сюцюаньом Товариства поклоніння богу масово почали вступати селяни. А коли в провінції Гуансі розпочався голод, Хун Сюцюань товариства в 1850 р. закликав своїх прибічників продавати майно і разом з сім'ями вступати до повстанських загонів. На цей заклик відгукнулося більше 10 тис. селян, і їх кількість дуже швидко зростала.
У грудні 1850 р. повстанці одержали першу велику перемогу над урядовими військами, а у січні 1851 р. проголосили про початок загального повстання з метою скинення маньчжурської династії та створення «тайпін тяньго» - Небесної держави великого благоденства. З того часу їх почали називати тайпінами. Столицею тайпінів стало м. Нанкін.
У повстанні, крім селян, брали участь міська біднота, ремісники, гірники тощо. До них навіть приєдналися дрібні поміщики, незадоволені правлінням маньчжурів. Тайпіни відрізали коси, що символізували покірність, і надівали на голови червоні пов'язки. Поступово рух набрав широкого розмаху селянської війни, спрямованої проти феодального гніту і влади маньчжурів. Він охопив значні території Південно-Східного, Східного та навіть Північного Китаю. У наступні роки тайпіни організовували північний і західний походи. Вони хотіли захопити Пекін - столицю маньчжурів, проте це їм не вдалося. 30-тисячний загін тайпінів був оточений і розгромлений у передмісті Пекіна.
На своїй території тайпіни створили державу, де проголосили ідею рівності. Захопивши якесь місто, вони вбивали маньчжурських чиновників, конфісковували майно багатіїв, прилюдно спалювали дорогі меблі та товкли в ступках перли. Тайпіни видали закон про землю, в якому зазначили, що земля має розподілятися за кількістю їдців незалежно від статі. Для втілення закону в життя необхідно було конфіскувати і розподілити поміщицьку землю. Проте реальна політика тайпінів відрізнялася від їхньої програми.
Тайпінська держава була монархією, інші форми державного устрою були невідомі. Хун Сюцюань став імператором, а інші керівники руху отримали князівські титули. Незважаючи на проголошені ідеї рівності, вони оточили себе розкішшю і слугами, як маньчжурські феодали. Невдовзі виникли криваві чвари за першість при особі імператора. Ці суперечки ослабили найбільше надбання тайпінів - боєздатну і слухняну армію, вони привели до загибелі кількох воєначальників, що підняли заколот, і десятків тисяч солдатів.
Ватажки тайпінів наївно сподівалися на допомогу західних «братів-християн» у боротьбі з маньчжурськими «дияволами». Велика Британія, Франція і США, домігшись поступок від уряду богдихана, допомогли йому придушити повстання тайпінів. Інтервенти піддали захоплені тайпінами міста артилерійському обстрілу і відкинули загони повстанців від Шанхая. У 1864 р. маньчжурські війська, підтримані іноземцями, захопили Нанкін і вчинили там страхітливу різанину.
