Зовнішньополітична діяльність Цінської двору відрізнялася двома суперечливими тенденціями. З одного боку, яскраво вираженим було бажання «самоізолюватись», за прикладом Японії, від решти світу, а з іншого, - позначилося прагнення до захоплення територій сусідніх держав.
Спроби західноєвропейських держав відкрити свої v місії в Китаї в той період так і не увінчалися успіхом. Більше того, в середині XVIII ст. китайська влада заборонила іноземцям торгівлю на своїй території, за винятком порту Кантон (Гуанчжоу).
Наприкінці XVIII в. найбільшу активність у Китаї виявляла Великобританія, насамперед, в особі своєї Ост-Індської компанії. У 1793 р. Китай відвідало посольство, очолюване лордом Макартнея. Його цілями було встановлення між двома країнами дипломатичних зв'язків, прагнення розширити англійську торгівлю, ліквідація монополії на зовнішньоекономічні зв'язки компанії «гунхан», а також дозвіл свободи дій англійських підданих на території Китаю. Однак імператор Цзянлун, що знаходився в той період на китайському престолі, відкинув ці домагання.
Крім англійців, спроби проникнути на територію Китаю робили й американці, кораблі яких, починаючи з 1784 р., неодноразово підпливали до його берегів.
Іноземці тоді ще не цілком усвідомлювали той факт, що будь-які їхні спроби встановити з Китаєм відносини розглядалися його правителями як бажання «варварів» бути «перетвореними» китайської цивілізацією, а також визнання ними себе «фань» (васалом) Серединної імперії. Це вже, в принципі, виключало можливість встановлення рівноправних відносин Китаю з іншими державами. Теж саме стосувалося і підношення подарунків. Звичайні в дипломатичному церемоніалі інших країн подарунки в тому випадку, якщо вони подносились китайському імператору, розглядалися їм не стільки як знак ввічливості, а як підношення данини васалами. У свою чергу, імператор, як крок у відповідь, також щедро обдаровував своїх справжніх чи уявних васалів.
На початку XIX ст. Цини продовжують проводити політику самоізоляції від решти світу. Однак таке положення вже не могло влаштовувати багато європейські держави, до цього часу перебували в стадії бурхливого економічного зростання і потребували нових ринках збуту своїх товарів, у дешевих джерелах сировини і робочої сили.
Особливу активність виявляли представники англійської Ост-Індської компанії, які бачили в Китаї другу Індію. Навіть невдалий результат місії лорда Макартнея їх не міг зупинити. До 1834 р. ця компанія користувалася правом монопольної торгівлі з Китаєм. У 1802, а потім в 1808 і 1814 рр.., Англія намагалася відібрати у португальців Макао, але всі ці кроки викликали негативну реакцію китайської влади, які на знак протесту на деякий час навіть припиняли торгові стосунки з англійцями.
У 1816 і 1834 рр.. в Китай були направлені ще дві англійських місії все з тим же завданням - «відкрити» Китай. Головним успіхом англійців стало збільшення ввезення в Китай з сусідньої Індії опіуму. З 1800 по 1838 рр.. його кількість на китайському ринку збільшилася з 2 тисяч до 40 тисяч ящиків, що приносило його продавцям нечувані прибутки.
Китайський уряд неодноразово намагалося перешкодити опіумної торгівлі. Так, в 1800 р. було прийнято рішення про заборону його ввезення в переділи Китаю. У 1836 р. китайська влада знову прийняли таке ж рішення. Однак іноземці просто ігнорували заборони на догоду власним комерційним інтересам. Опіум становив більше половини вартості всіх ввозяться в Китай англійських товарів. США ввозили в Китай опіум з Туреччини, але обсяг цих операцій більш ніж у 10 разів був менше англійських, тому конкурувати з англійцями їм було дуже складно.
У самому Китаї в правлячих колах обговорювалося питання про легалізацію опіумної торгівлі. Деякі сановники пропонували заборонити його куріння лише етнічним маньчжурам, військовим і цивільним чиновникам. Однак богдихан їх не підтримав і прислухався до думки противників опіумної торгівлі.
