Завоювання Китаю маньчжурами тривало з 1644 р. по 1682 рр.. Семисоттисячним народ підкорив державу з 150 мільйонним населенням. 18 століття - час розквіту маньчжурського панування над Китаєм. На чолі держави стояв богдохан. Він володів всією повнотою цивільної та військової влади. Особа богдихана вважалася священною і його воля нічим не була обмежена. Імператор як "син неба" правил по велінню богів і був недоступний для підданих. Свою владу імператор здійснював за допомогою розгалуженого апарату чиновників. Спадкоємець трону вибирався з числа родичів імператора з волі самого монарха. При Богдохану перебував Військова рада - вищий державний орган управління. Його чисельність не перевищувала 9 людей і він не лагодив іншому органу влади - раді князів-регентів з маньчжурської аристократії. До складу Військової ради входили глави 6 відомств та інші чиновники. Центральний апарат управління був представлений шістьма палатами-міністерствами (чинів, фінансів, ритуалів, покарань, громадських робіт і військових справ).
Країна була розділена на провінції, а останні, у свою чергу, на області, округи і повіти. На чолі кожної провінції стояли військовий і цивільний губернатори (найчастіше вони були маньчжурамі), які підпорядковувалися наміснику, зосередив у своїх руках військову і цивільну владу. Області, округи та повіти очолювалися начальниками, керуючими відповідними територіями за допомогою чиновників і старост стодворок і десятідворок. Діяв принцип кругової поруки - при невиплаті боржником податків за нього виплачували сусіди.
Формально доступ на державну службу був відкритий усім, що здали спеціальні іспити на вчену ступінь, яких було три: сюцай, цзюйжень і цзіньши. Нижчу чиновницьку ступінь сюцая можна було купити, але вона не давала права на заняття чиновницької посади, тобто склав іспит міг її отримати у разі існування вакансії. Якщо вакансії чиновника не було, у сюцая залишалися тільки певну привілеї. Третя (вища) ступінь присвоювалась після іспитів в повіті, потім у провінції і в столиці. 90% від всіх володарів вчених ступенів становили саме сюцай. Чиновництво поділялося на дев'ять класів, кожному з яких присвоювалися певні знаки відмінності. Особи різних рангів також розрізнялися і по одягу.
Маньчжури тримали китайців під суворим контролем. Так, боячись таємного виготовлення зброї, маньчжури поставили під суворий контроль видобуток руди і виплавку металу. Більше половини всього видобутку металу здавалася в казну в рахунок податку або в якості примусових закупівель за низькими цінами. Для стеження за чиновниками і простолюдинами було створено секретну організація "вершників у червоному" - таємних агентів. У 1724 р. було прийнято рішення про вигнання з Китаю католицьких місіонерів як представників опозиційного конфуціанству віросповідання, при цьому католицькі храми закривалися.
Маньчжури відновили в повному обсязі екзаменаційну систему і мережу конфуціанських навчальних закладів. Навіть маньчжурська знать була змушена давати своїм дітям конфуціанське освіту. Китайці вчили своїх дітей, призначених для вченого кар'єри, виводити ієрогліфи з 4-х років. З 7 років дитина починала визубрівать напам'ять, не розуміючи сенсу, конфуціанське твір у віршах "Канон з тисячі ієрогліфів" та інші вчені праці. При відповіді учень стояв спиною до вчителя. У випадку помилки по спині дитини вчитель бив тонкої палицею, яку йому дарував в червоній обгорткового паперу сам учень у перше відвідування школи. Дана система навчання називалася "спинний". Як тільки текст вивчається, учневі пояснювали його зміст. Династію Цин залучав в конфуціанстві упор на жорстку регламентацію взаємовідносин людей у суспільстві та закріплення їх обов'язків перед державою. Літературні твори, що містять навіть стриману критику існуючого режиму, заборонялися до друку і спалювалися на вогнищах. Спеціальний штат чиновників-цензорів вишукував і нищив праці з історії, що містили антіманьчжурской висловлювання. У 18 столітті відбулися зміни у вимогах до претендентів на чиновницьку посаду. З 1757 р. зникла вимоги володіти практичними знаннями, восторжествував догматизм і вивчення напам'ять томів конфуціанської мудрості (а їх налічувалося 11 тисяч), що містять висловлювання конфуціанських знавців з різних сфер життя. Поширилася практика купівлі наукового ступеня без складання іспитів або отримання її через хабарі екзаменаторам. У 1745 р. кожен четвертий чиновник на посаді начальника повіту купив її. До початку 19 століття китайські чиновники вже чисельно переважають над монголами і маньчжурами в державному апараті.
Що прийшла до влади нова династія в перше століття свого правління, як це вже часто бувало в історії Китаю, проводила активну зовнішню політику. У 17-18 століттях на це вистачало сил і засобів: 1691 Цинський Китай приєднав до себе Монголію. У 1732 р. вперше китайські посли відвідали Росію. Спроби Китаю захопити Джунгарію в першій половині 18 століття не принесли успіху, хоча заради цього були розв'язані дві Джунгаро-китайські війни. Друга війна, що тривала 20 років (1715-1734), виснажила обидві сторони.
Вершиною могутності династії Цин визнається правління імператора Хунлі (1736-1795). За допомогою маньчжурських знаменних військ, китайської піхоти та монгольської кінноти вдалося підпорядкувати Тибет (1751), Джунгарію (1757) і Кашгарію (1759). Дві останні країни роздиралися внутрішніми чварами, що сприяло завоюванню. Богдохан вміло використовував міжусобиці серед знаті і претендентів на трон, нацьковуючи їх один на одного, тим самим послаблюючи всіх. При підкоренні Джунгарії 95% населення було винищено, а інші втекли до Росії. Територія Джунгарії і Кашгарії отримала назву Синьцзян тобто "Нова Земля". Кашгарію відрізняла своя специфіка - панування мусульманської релігії. Завоювання середини 18 століття привели до максимального територіального розширення маньчжурських володінь. Нові кордони проіснували аж до падіння Цинской династії і проголошення республіки в 1912 р.
Після підкорення Тибету, Кашгарии і Джунгарії Хунлі став переоцінювати свої можливості, вирішуючи домогтися підкорення південних країн. Два рази на 60 рр.. 18 в. маньчжурська армія вторгалася до Бірми (М'янми) і обидва рази зазнавала поразки. Проте Бірма визнала себе данником Цінської імперії і виплачувала данину, а точніше подарунки імператорові, раз на 10 років, відправляючи її з посольством до Пекіна.
До 1788 відноситься спроба маньчжурів захопити В'єтнам. Китайці зайняли столицю, але повстанці змогли відбити її. У ряді битв успіх супроводжував силам, які борються з іноземними військами. У відбулася незабаром після захоплення повстанцями столиці битві, китайські війська зазнали чергової поразки. Спроба династії Цин захопити південного сусіда закінчилася невдачею, хоча і в'єтнамці погодилися формально визнати себе данниками Китаю, щоб уникнути вторгнення нової армії.
Війни дорого обійшлися Китаю. До кінця 18 століття все більш спостерігалося наростання соціальної напруженості в китайському суспільстві. Завоювання виснажували державну казну: з 1685 по 1792 маньчжурські імператори вели 11 воєн. На утримання армії йшла половина бюджету країни.
До початку 19 століття Китай був найбагатшою країною Азії, але з наростаючими економічними і соціальними протиріччями. Вони зростали у військовим і технічним відставанням Китаю від країн Заходу. Страх перед далекими варварськими народами змусив Китай проводити політику самоізоляції і заборонити зовнішню торгівлю з 1757 р. у всіх портах крім Гуанчжоу.
