Конституцію Японії 1889 р. створили за зразком прусської. Було встановлено верховну владу імператора. Його особа вважалася священною та недоторканною. Як голова держави він мав право оголошувати війну і мир, укладати договори, затверджувати й видавати закони, скликати й розпускати парламент, призначати І звільняти громадських і військових чиновників високого рангу. За конституцією парламент складався з двох палат - палати перів і палати представників (депутатів). У верхній палаті була представлена аристократія, члени імператорського двору, що призначалися. Нижня палата обиралася. Виборче право отримав 1% населення. Парламент затверджував бюджет, але його права в цьому питанні обмежувалися. Уряд був відповідальним не перед парламентом, а перед імператором. Конституція 1889 р. офіційно проголосила демократичні свободи і громадянські права, рівність усіх громадян країни.
У 80-х pp. виникли політичні партії (ліберальна партія та партія реформ). Вони ще не мали масової бази, чіткої організаційної структури і радше скидалися на політичні клуби, що спиралися на різні групи землевласників, промисловців.
Наприкінці XIX ст. в Японії виникли профспілки. У 1896 р. стався перший робітничий страйк. Але становлення профспілкового й робітничого руху дуже ускладнювалося через особливості соціальної структури японського суспільства. На заваді цьому процесові стояли поліцейський терор і взаємини між робітниками та підприємцями, в яких значну роль відігравали традиційні норми поведінки: шанування старших, відданість господареві, довічне наймання на роботу, колективна власність
