Колонізація Південно-Східної Азії – процес складний та довготривалий. Це зумовлено кількома чинниками: по-перше, опором місцевих народів, та, по-друге, специфікою соціального й економічного розвитку цих країн. Тому колонізаційний процес не був явищем раптовим, а проходив у декілька етапів, які ми спробуємо виділити нижче.
Гостра потреба в прянощах, які в Європі вживали при консервації продуктів харчування у XVI – XVII столітті, викликало появу англійських, французьких та голландських купців у Південно-Східній Азії. Внутрішня конкуренція з місцевим купецтвом, а також між собою, викликало протистояння, що переросло у колонізацію.
Першим етапом створення нової колоніальної системи стало проникнення торгових суден Англії та Голландії до Індонезії.[8] Першим англійцем у Південно-Східній Азії став Ф. Дрейк, якого щедро обдарував гвоздикою султан Тарнате в надії на допомогу проти Португалії. У 1586 році англійці знову відправили туди торгову експедицію. За нею пішли ряд інших.
Голландія теж проникла у Індонезію, але значно підготовленішою. Голландські купці мали розвідувача на службі в Португалії – Яна Вана Лінсхотена, який збирав свідчення про місцеву торгівлю та мореплавство. Спочатку. І англійці, і голландці намагалися заручитися підтримкою місцевої влади з метою протистояння португальцям. Так, голландці підписали договір про дружбу з султаном Бантаму (Суматра) в 1596 році.[9] Це викликало конфлікт з португальським намісником в Маллацці. Далі ситуація погіршилася. Протистояння переросло у сутичку.
Другий підетап колонізації Голландією Індонезії виділяється науковцями з часу заснування Об’єднаної англо-голландської Ост-Індської компанії( 1629 рік). Він характеризується установленням жорсткої системи експлуатації та придушення національних повстань та утворенням торгівельних факторій.
В 1609 р. голландські торгівці остаточно витіснили португальців і іспанців з Молуккських островів. В тому ж році Рада директорів Англійської Ост-Індської компанії призначила першого генерал-губернатора своїх володінь і факторій на Сході, а в 1619 р. засновник голландської колоніальної імперії Ян Питерсзоон Кун створив на місці захопленого яванського князівства фортецю Батавію (Джакарту), яка стала центром голландських володінь (до цього генерал-губернатор не мав постійної штаб-квартири і переїздив разом з флотом із однієї факторії в другу по всім просторам Індійського і Тихого океанів). В 1641 р. голландці оволоділи цитаделлю португальських володінь - Малаккою. В цьому ж році Португалія, яка тільки що відділилася від Іспанії. Протягом даного періоду Ост-індська компанія використовує суперництво князівств Батам та Матарам.[10] Вона веде війну з султаном Тернате і в1683 році укладає договір про повне підкорення Матраму.
Наступний етап формування колоніальної системи в Південно-Східній Азії можна виділити, починаючи з XVIII століття, коли розпочинається занепад незалежності всіх держав даного регіону. Зупинимося на ньому детальніше, розглянувши підкорення південно-східних азіатських держав Європою.
Бірма на кінець XVIII століття була монархією, на чолі якої стояв міджи Бодопай (1782 – 1819). Його зовнішня політика була досить агресивною. Бірманські війська під гаслами релігійної війни проти невірних мусульман вирушили війою на Аркан. Оскільки кампанія виявилася переможною для міджи, то вже через рік поновилася війна з Сіамом, яка була не такою успішною.[11]
Таким чином Бірма зіткнулася з англійською Ост-Індською компанією, яка контролювала Індію – західну сусідку Бірми. Розв’язання протистояння відбулося в результаті двох англо-бірманських воєн. Перша англо-бірманська війна 1824 – 1826 років розпочалася вторгненням англійців та колишнього правителя Аркану в князівство Качар, яке визнало сенйорм англійської Ост-Індської кампанії. Міджи вступив у війну. Завдяки своїй воєнно-технічній перевазі англійці швидо зайняли Маніпур, Ассам і навіть колишню бірманську столицю Пром. Відповідно мирному договору, укладеного в 1826 році в Ядабо, Бірма визнавала залежність підкорених територій від компанії. Друга англо-бірманська війна (1852 р.) також не принесла перемоги. Після штурму колонізатори захопили порт Рангун, Бассейн і Мариабан, проголосивши анексію цих територій та створення тут Британської Бірми. Остаточне перетворення Бірми в англійську колонію відбулося в 1885 році, коли армія останнього мінджи Тхібо капітулювала, а королева Вікторія оприлюднила маніфест про колоніальний статус Бірми як провінції у віце-королівстві Британська Індія.[12]
Колонізація Францією азійських "Індій" не обмежувалася лише Південно-Східною Азією, але й проникала на Далекий Схід. Після тривалої боротьби з Китаєм та місцевою знаттю, у 1884 встановилося французьке панування у Південному В’єтнамі. Утворивши тут своє губернаторство, Франція використовувала його як успішний плацдарм для подальшого підкорення азіатських краї, зокрема Кампучії.[13]
У 60-х роках ХІХ століття Франція укладає договір з правителем Кампучії Анг Донгом, який намагався таким чином протистояти експансії Сіаму та В’єтнаму. Вже за його наступника Нордоме (1860 – 1904 рр.) виникло питання про протекторат над Кампучією. У серпні 1863 року був укладений таємний франко-кампучійський договір про виключний протекторат. Цього ж року подібний договір був укладений і з Сіамом. Фактично вони заперечували один одного (так званий подвійний протекторат). Проте вже в 1867 році Сіам визнав верховенство Франції в Кампучії.[14]
Сам же Сіам, як зазначає В. А. Рубель, не став колонією, адже збереження його суверенітету «було вигідним обом імперіалістичним хижакам. Він став своєрідною зоною між французьким Індокитаєм та британською Бірмою»[15]
Отже, процес колонізації Південно-Східної Азії європейськими країнами проходив у три етапи, які займали відрізок часу з кінця XVI до останніх десятиліть XІX століття. Перший етап тривав у XVI – XVII століттях.для нього характерним було проникнення голландських та англійських торгових суден до Індонезійських островів, утворення та діяльність Об’єднаної англо-голландської Ост-Індської компанії, національно-визвольна боротьба і створення голландської Індонезії.
Другий етап – охоплює XVIII – початок ХІХ століття. В цей час відбувається два паралельних процеси колонізації країн Південно-Східної Азії: англійський та французький. В результаті колоніальної політики цих держав, під владою Англії офіційно опинилася Бірма, а Кампучія стала французькою колонією. Варто зазначити, що в регіоні наростали англо-французькі суперечності. Це було головною причиною збереження суверенітету Сіаму як противагу посилення тієї чи іншої колоніальної імперії.
Таким чином, на кінець ХІХ століття політична карта Південно-Східної Азії виглядала так: Іспанські Філіппіни, колонізовані ще у XV столітті, Нідерландська Індія, що охоплювала майже всі острови Індонезії, Британська Малайя та Бруней (та Бірма, що стала провінцією у складі віце-королівства Індія), а також Французький Індокитай – Південний В’єтнам та Кампучія.
Отже, Процес колонізації Південно-Східної Азії європейськими країнами проходив у три етапи, які займали відрізок часу з кінця XVI до останніх десятиліть XІX століття. Перший етап тривав у XVI – XVII століттях.для нього характерним було проникнення голландських та англійських торгових суден до Індонезійських островів, утворення та діяльність Об’єднаної англо-голландської Ост-Індської компанії, національно-визвольна боротьба і створення голландської Індонезії.
Другий етап – охоплює XVIII – початок ХІХ століття. В цей час відбувається два паралельних процеси колонізації країн Південно-Східної Азії: англійський та французький. В результаті колоніальної політики цих держав, під владою Англії офіційно опинилася Бірма, а Кампучія стала французькою колонією. Варто зазначити, що в регіоні наростали англо-французькі суперечності. Це було головною причиною збереження суверенітету Сіаму як противагу посилення тієї чи іншої колоніальної імперії.
Таким чином, на кінець ХІХ століття політична карта Південно-Східної Азії виглядала так: Іспанські Філіппіни, колонізовані ще у XV столітті, Нідерландська Індія, що охоплювала майже всі острови Індонезії, Британська Малайя та Бруней (та Бірма, що стала провінцією у складі віце-королівства Індія), а також Французький Індокитай – Південний В’єтнам та Кампучія.
Колонізація Південно-Східної Азії Європейськими країнами відбувалася за допомогою ряду форм та методів. По-перше, це жорстоке придушення будь-якого спротиву чи невдоволення серед місцевого населення. Так було придушено повстання народів Індонезії, зокрема під поводом Діпогеноро (1785 – 1855), кхмерів. Бірманців та інших.
По-друге, колонізація економіки виражалася в монополії англійської, голландської об’єднаної та французької торгівельних Ост-Індських компаній, які забороняли і переслідували будь-які прояви торгівельних відносин купців інших країн. На місцях утворювалася колоніальна адміністрація, що слідкувала за порядком у колонії.
У сільському господарстві було введено ще одну форму колоніалізму – систему примусових культур та плантаційне господарство. Воно розорювало традиційні місцеві аграрні відносини, насаджуючи капіталістичні відносини. Активно вирубувався ліс. Він. Як і примусові культури, йшов на експорт у митрополії.
Ще одним методом підкорення місцевих народів стало нав’язування їм католицизму, яким успішно займалися місіонери.
Сукупність цих форм та методів дало змогу Голландії, Великій Британії та Франції управляти країнами Південно-Східної Азії та встановити у них колоніальний режим.
