У 1889 р. прийнято Конституцію, яка залишалася чинною до 1946 г і була однією з найконсервативніших. Зразком для неї слугувала Констиг ція Пруссії, прийнята ще до об'єднання Німеччини. Особа імператора була священною та недоторканною. За ним закріплювалися права оголошення війни і миру, призначення і звільнення всіх цивільних та військове посадовців, скликання і розпуск парламенту. Імператор був верховнії головнокомандувачем збройних сил Японії.
Конституція законодавчо закріплювала існування парламенту, що складався з двох палат - палати перів та палати представників. Більшість палати перів складали члени імператорської династії, вища титулована знать та особи, призначені імператором. Частина палати перів обиралася терміном на сім років найзаможнішими платниками податків.
Палата представників обиралася кожні чотири роки. Виборчим правом користувалися чоловіки віком від 25 років, що проживали у своєму виборчому окрузі не менше 1,5 року і сплачували високий податок (таких в країні була незначна частина). Парламент мав законодавчі права і затверджував бюджет. Проте кабінет міністрів звітувався не перед парламентом, а перед імператором.
Як правило, монархи в якості символів влади успадковують меч, скіпетр і державу. Такі незвичайні регалії, про які говорила Конституція 1889 р., легенда пов'язує з тим, що перший японський імператор Велике сяюче божество неба (головне божество синтоїстського пантеону) вручило бронзове дзеркало, яшмові підвіски і меч з напуттям: "висвітлює світ так само яскраво, як це дзеркало. Прав світом чудодійним змахом цих яшмових підвісок. Впокорюй тих, хто не слухняний тобі, потрясаючи цим божественним мечем ".
Формально Імператор мав майже необмеженими правами. Перш всього він був верховною владою в якості глави держави. Він мав право здійснювати законодавчу владу у згоді з Імперським парламентом, стверджуючи закони і наказуючи їх виконання або накладаючи абсолютне вето. Крім того, він володів правом скликання і розпуску Палати депутатів, а також видання указів, мали силу закону за умови їх схвалення на найближчій сесії Парламенту. Він міг також встановлювати організацію різних галузей державної адміністрації, призначати і звільняти всіх цивільних і військових чинів, був верховним головнокомандувачем армії і флоту.
Однак, як це часто буває в абсолютних і дуалістичних монархіях (А Японія по Конституції 1889 р. була саме дуалістичної монархією), за спиною Імператора кілька людей фактично керували державою. Це так зване генро (оточення Імператора, в основному вихідці з феодальної вояччини) і Таємний рада, що призначається Імператором головним чином з числа вищої бюрократії. Таємний рада користувався привілеєм тлумачення Конституції та давав поради щодо реалізації всіх найважливіших заходів Уряду. Вплив військової і бюрократичної верхівки було настільки серйозним і незаперечним, що Уряд воліло свої найважливіші заходи погоджувати не з нижньою палатою, а з перами верхньої палати, які, будучи пов'язані в силу свого положення з колами Таємної ради і Генрі, могли вплинути на долю конкретного міністерства.
Права та обов'язки підданих викладалися, як тоді було прийнято, по відношенню до свого володаря. Окремі права, головним чином особисті, мали своєї метою захистити приватна особа від сваволі монарха або його чиновників. З 15 статей даної глави 7 були присвячені особистим правам і свободам: вибору і зміни місця проживання, недоторканності особи і житла, таємниці листування, свободи віросповідання і т.д. Остання в Конституції була сформульована так: "Всі японські піддані користуються свободою віросповідання, оскільки вона сумісна з обов'язками їх як підданих і з громадським спокоєм і безпекою ". При цьому державною релігією Японії був синтоїзм, якому, втім, назва "релігія" не зовсім підходить, тому що в ньому відсутнє власне моральне вчення. В основі синтоїзму лежить культ предків, до якого в III в. додалися деякі ідеї вчення китайського філософа Конфуція, а трьома століттями пізніше - буддизму. На довершення характеристики своєрідності релігійної думки в Японії слід вказати на те, що на початку 80-х рр.. минулого століття японський священик був посланий у Європу, щоб відшукати нову релігію. Однак ця оригінальна ідея не принесла очікуваних результатів.
Встановлювалося також, що власність кожного японського підданого недоторканна. Відчуження може мати місце лише з міркувань громадського блага і відповідно до положень закону.
Конституція встановила, що судова влада здійснюється судами від імені Імператора, а Закон про організацію суду 1890 передбачив, що суддів призначав Імператор. Суддя міг бути позбавлений своєї посади лише внаслідок засудження його за кримінальний злочин або шляхом дисциплінарного покарання. Принципово важливо, що конституційними положеннями усувалася система так званих адміністративних судів, а судова система включала мирові суди, окружні суди, вищі суди (виконували функцію апеляційних) і Імперський суд (касаційний).
Однак на практиці юридична Конституція не завжди збігалася з фактичною. Перш за все, ущемлені демократичними перетвореннями носії мілітаристських ідей зробили в 1932 і 1936 рр.. спроби військових переворотів. Уряд Прем'єр-міністра Коное практично встановило військово-політичний режим. Основними елементами нового режиму стали "нова політична структура" (фактичне підпорядкування уряду політичних і громадських рухів в країні, що виразилося в примусовому злитті політичних партій в так звану Асоціацію допомоги трону, очолювану Прем'єр-міністром), а також "нова економічна структура". Остання означала законодавче підпорядкування економічної діяльності монопольному державному регулюванню і створення "контрольних асоціацій", під чолі яких відповідне міністерство ставило президента, як правило, з числа найважливіших галузевих дзайбацу (монополістичних об'єднань капіталу).
Боротьба з учасниками військових переворотів і встановлення державної монополії в економіці призвели до обмеження конституційних прав і свобод. А прийняття Парламентом у червні 1945 р. урядового Закону про надзвичайні заходи військового часу означало призупинення дії Конституції 1889 р.
