Колоніальна політика мала декілька аспектів. У політичному відношенні залежні країни Азії та Африки поділялися на колонії та напівколонії. Колонії повністю залежали від метрополій, які створювали в них свою систему управління. Найяскравішим прикладом колонії в XIX ст. була «перлина британської корони» -Індія. Китай та Іран були напівколоніями, оскільки мали свої власні уряди, які, однак, багато в чому залежали від європейських держав. У цих країнах навіть були регіони, які європейці перетворили на сфери впливу, де встановили свої закони.
В економічному відношенні колоніальна система складалася поступоо. На першому етапі колоніалізму в ХУІІ-ХУШ ст. європейці вивозили з країн Сходу прянощі, що дуже цінувалися в Європі, золото, коштовне каміння, цінні породи дерев тощо. Вони продавали ці речі і на виручені гроші будували кораблі, щоб знову вирушити в плавання, або ставали підприємцями. Особливих успіхів на цьому шляху досягай голландці, які колонізували Індонезію і створили там велику кількість плантацій з вирощування прянощів, та англійці, які збудували найбільший у світі флот і захопили безліч територій.
На другому етапі колоніалізму, у першій половині XIX ст., колонії почали перетворюватися на джерела сировини для європейської економіки та ринки збуту товарів. З колоній вивозили пшеницю, прянощі, бавовну, чай, кавові зерна, тютюн, оливи, цитрусові, вугілля, залізну руду тощо. Колонізатори відбирали землю в місцевого селянства, створювали плантаційні господарства, у яких за мізерну платню працювали наймані робітники. У шахтах і копальнях у жахливих умовах трудилися місцеві жителі.
Для вивозу сировини і ввезення готових товарів необхідно було створювати шляхи сполучення, і англійці першими починають будувати в Індії залізниці, які віялом розходяться з центральних районів до портів. З метою скорочення шляху з Європи до Індії та Південно-Східної Азії французи в середині XIX ст. будують в Єгипті Суецький канал, що мав з'єднати Середземне море з Червоним. Канал було відкрито в 1869 р. В останні десятиріччя XIX ст. прокладаються телеграфні лінії, що дозволили дуже швидко отримувати необхідну інформацію.
Проте досить скоро європейці зрозуміли, що вивозити сировину не завжди вигідно. Більші прибутки можна отримати при переробці сировини на місці, адже робоча сила в колоніях значно дещевша, ніж в європейських країнах. Тому вже в другій половині XIX ст. англійці, а за ними й інші метрополії починають вкладати кошти в будівництво переробних підприємств у своїх азійських, а пізніше й африканських колоніях. Починається третій етап створення колоніальної системи, етап інвестування коштів.
Однак це стосувалося, в'першу чергу, текстильної та деяких інших галузей переробної промисловості. Колонізатори ніколи не створювали у своїх колоніях машинобудівних підприємств, оскільки прагнули, щоб останні залежали від постачання запчастин і нових верстатів з метрополій. Крім того, робітники колоній не мали відповідної кваліфікації, щоб працювати на складному устаткуванні. У кращому випадку тут виготовлялися напівфабрикати, які пізніше проходили остаточну обробку в європейських країнах.
Суперечливість наслідків колоніального панування.
Промислове будівництво в колоніях, незважаючи на обмеженість, мало значні соціальні наслідки. Адже в азійських країнах вперше виникає прошарок найманих робітників, а пізніше й національна буржуазія, яка, нагромадивши капітали, створює власні підприємства. Таким чином, західні держави, розвиваючи в колоніях окремі галузі промисловості, в першу чергу задовольняючи свої інтереси, сприяли економічному розвитку азійських чи африканських країн.
Для управління метрополії потребували освічених і підготовлених чиновників. Молоді люди із заможних сімей вищих прошарків місцевого населення від'їжджали до Європи й отримували університетську освіту, а повертаючись, ставали державними службовцями або управлінцями компаній. Для колонізаторів було важливо, щоб молодь за роки навчання привчалася до європейських манер та стандартів життя і, як результат, прихильно ставилася до європейської політики у своїй країні.
Однак так було не завжди. Частина молоді, приїхавши на Захід, потрапляла під вплив радикальних ідеологів, які пропагували соціалістичні погляди про крах буржуазного суспільства й перемогу соціалістичних революцій. Колоніальним і залежним країнам вони обіцяли перемогу в національно-визвольній боротьбі. Азійські й африканські прихильники таких ідей ставали лідерами антиколоніальної боротьби у своїх країнах. Отже, створюючи прошарок освічених управлінців та інтелігенції, європейці формували критичну масу людей, здатних розпочати боротьбу проти колоніальної експлуатації за отримання повної незалежності.
Безумовно, це стосувалося найбільш розвинених країн, таких як Китай, Індія, Іран, Єгипет. Значна частина азійських і, особливо, африканських країн перебувала на надзвичайно низькому рівні розвитку. Населення тут було абсолютно неграмотним, жило в примітивних житлах, використовувало найпростіші знаряддя праці, не маючи уявлення про тодішні досягнення науки й культури.
Європейці в таких місцях мешкали відокремлено. Найбільшу активність виявляли місіонери, які несли ідеї християнства в маси тубільців, одночасно виступаючи в ролі вчителів та лікарів. Через них в азійських і, особливо, африканських народів склалося досить позитивне уявлення про європейців, однак так було не завжди. Як тільки європейці починали відверто грабувати природні ресурси та експлуатувати місцеве населення, останнє відразу втрачало віру в шляхетні наміри прибульців і ставало на шлях боротьби з ними.
Одні обирали мирні форми боротьби, проте більшість бралася за зброю, спочатку власну, а потім і європейську. Колонізаторам нерідко доводилося застосовувати силу, щоб приборкати непокірні народи, тому колоніалізм має досить криваву історію.
Зворотний вплив колоній на метрополії.
Завершення територіального поділу світу і створення колоніальної системи стимулювало формування єдиного світового ринку. Між різними країнами встановився відповідний розподіл: перші виробляли промислову продукцію, другі - сільськогосподарську, треті постачали природні ресурси, особливо нафту, потреба в якій у зв'язку з технічним прогресом зростала з кожним роком. Таким чином, виник взаємозв'язок усіх ланок світового господарства, які вже не могли існувати одна без одної.
Розвиток світового господарства й транспортної системи сприяв відвідинам європейцями екзотичних країн, де вони знайомилися з культурою та мистецтвом інших цивілізацій. Це справило великий вплив на європейське мистецтво. У другій половині XIX ст. виникає мода на китайський та японський живопис, індійське танцювальне мистецтво, персидську поезію.
Найвизначніші художники, зокрема П. Гоген, включають у свої твори східні мотиви («Таїтянки», «Жінка, що тримає плід» та інші). Композитори пишуть опери (Дж. Верді «Чіо-Чіо сан») з використанням східних сюжетів. Виникають школи з вивчення йоги та східної боротьби, європейці звертаються до тибетської медицини. Прагматичні англійці, сентиментальні німці, гонористі французи та палкі італійці, відкривши для себе світ східної філософії та вишуканого мистецтва, були в захваті. Дуже цінувалися люди, які знали східні мови, тому їх активно почали вивчати в університетах. Таким чином, наприкінці XIX ст. не лише зросла економічна взаємозалежність, а й посилився культурний взаємовплив народів Європи та Сходу.
