Паризька комуна — два періоди правління у Франції:Паризьке муніципальне правління 1789–1794, що було встановлено після взяття Бастилії і протрималося до падіння Робесп'єра в 1794 році.
Революційний уряд Парижа (18 березня—28 травня 1871 року), коли невдовзі після укладення перемир'я з Пруссією під час Франко-прусської війни в Парижі почалися заворушення, що вилилися в революцію та встановлення самоврядування, що тривало 72 дні. На чолі Паризької комуни стояли об'єднані в коаліцію соціалісти й анархісти. Обрані у Версалі праві Національні збори намагалися роззброїти Національну гвардію. Уряд комуни втратив владу, коли війська Версаля захопили Париж і було убито 20-30 тис. людей (21-28 травня).
Власне слово комуна означає територіальну одиницю і орган місцевого самоврядування; в цій якості комуна Парижа існувала і організовувалася і раніше, але після подій 1871 ця назва без уточнень закріпилася саме за ними.
Фактичним володарем Парижа виявився Центральний Комітет Національної гвардії. Париж, відрізаний від решти Франції, підняв прапор комуни: всякому округу і значній міській громаді пропонувалося на власний розсуд встановлювати свій політичний та соціальний устрій, представництво же загальнонаціональних інтересів передбачалося покласти на конгрес делегатів окремих громад. На 26 березня призначені були вибори в общинну раду. 160 тис. голосів подано було за комуну, 60 тис. — проти неї. Відповідно цьому до складу ради обрані були 71 комунар і 21 супротивник комуни. Останні або не прийняли повноважень, або незабаром склали їх. На 16 квітня призначені були додаткові вибори, які, наскільки вони взагалі могли відбутися при ухиленні значної частини населення від участі в подачі голосів, послали в ратушу одних тільки комунарів. З 78 членів ради комуни 19 належали до міжнародної асоціації; інші були частково революціонери-якобінці, частково соціалісти різних фракцій, і серед останніх лише більш було бланкістів (сам Бланкі був ще 17 березня заарештований в провінції).З утворенням ради комуни, центральний комітет, що діяв як тимчасий уряд, мав би припинити своє існування; але він не захотів відмовитися від влади. В розумовому відношенні рада комуни була на голову вище комітету, але й вона виявилася не на висоті свого покликання. Серед членів ради не було ні обдарованих воєначальників, ні випробуваних державних людей; до того часу майже всі вони діяли лише як агітатори. З ветеранів революції в раді комуни засідали Делеклюз і Фелікс Піа.Перший з них, якобінець, після всіх перенесених ним випробувань, являв собою тільки руїни. Піа, обдарований публіцист, але чистий теоретик, зовсім заплутався в протиріччях, збурений безмежним марнославством і в той же час боягузтвом, абсолютно не підходив до тієї великої ролі, яка випала йому на долю. З усіх фракцій, представлених у раді комуни, найбільш серйозним елементом виявилися 19 членів міжнародної асоціації. Найвизначнішими з них були Варлен, Вальян, Малон і Франкель. Вони краще за інших розуміли соціальне питання, діяли найбільш розсудливо і, за небагатьма винятками, трималися подалі від злочинів комуни; з їхнього середовища вийшла більша частина найкращих адміністраторів комуни.Бланкісти — найбільш крайня соціально-революційна фракція того часу — мали в ратуші близько 20 місць; вірні своєму вченню, вони являли собою елемент, що не зупинявся ні перед яким насильством; найвидатніший з цієї групи — Ед (Eudes). Поряд з ними засідали в раді комуни і найпалкіші оратори паризьких клубів революційно-якобінського напряму. У числі їх були обдаровані, але безпідставні мрійники: живописець Курбе, Верморель, Флуранс, Валлес, дотепний хронікер бульварної преси. Переважали в цій групі — і це визнають самі комунари, що залишаються вірними своїм колишнім ідеалам — вуличні базіки, честолюбці без знання людей і історії; серед них найбільш видавалися РаульРіго і Ферре. Деякі члени ради комуни належали до покидьків суспільства.При такому строкатому складі ради комуни, діяльність її в сфері управління і навіть захисту Парижа, за визнанням самих комунарів, представляла картину ворожнечі і розброду. У раді утворилося кілька партій, які всякими правдами і неправдами підтримували своїх, роздаючи їм вищі посади. Навіть члени ради, які взагалі з самовідданістю служили справі комуни, відкидали послуги осіб слушних, здатних і випробуваних, якщо тільки вони не належали до їхньої партії.Рада комуни була одночасно і законодавчим корпусом, і вищим урядовим органом. Як останній вона розділялася на 10 комісій. Головне керівництво усіма галузями управління покладено було на виконавчу (екзекуційну) комісію із 7 членів, в числі яких були Піа, Ед і Вальян. Потім були утворені комісії військова, фінансів, юстиції, державної безпеки, народного продовольства, публічних робіт, народної освіти, зовнішніх зносин, праці та обміну (échange). Членами останньої комісії були Малон, Франкель, Тейсс, Авріаль і Жерард — всі робітники і члени міжнародної асоціації. Завідування справами чисто міськими розподілено було між членами ради по округах, представниками яких вони були. Платня, яку отримували чини комуни, не повинна була перевищувати 6000 франків, але фактично була значно меншою. Взагалі у всьому, що стосувалося грошової сторони справи, уряд комуни проявив більшу чесність. В області соціальних реформ уряд комуни не мав певної програми, так як у раді проявилися три рівносильні, але істотно різні соціально-політичні течії: комунізм (бланкістів), прудонізм і якобінізм; нарешті, доводилося рахуватися і з інтересами дрібної буржуазії, яка билася в рядах федералістів. Єдиний акт, в якому викладається загальна програма комуни — її «Декларація до французького народу» від 19 квітня (так званий заповіт комуни) — не йде далі загальних місць, що являють відгук прудонівських висловів.Комуна видає робітникам інструменти, закладені під час облоги/Що стосується окремих соціально-політичних заходів комуни, то дозволено було не платити домовласникам квартирних грошей з жовтня 1870 по липень 1871 року, відстрочені платежі за векселями, припинено продаж прострочених застав. 6 травня постановлено було, що всі речі, закладені в ломбарді раніше 26 квітня, що в сумі не перевищують 20 франків, і складаються з одягу, білизни, меблів, книг і робочих інструментів, можуть бути отримані назад без викупу. Заборонені були відрахування із заробітної плати, нічна робота в пекарнях; визначений мінімальний розмір винагороди для осіб, які перебувають на службі; вирішено при всіх підрядах і поставках для міста віддавати перевагу робочим асоціаціям перед приватними підприємцями. Декрет від 16 квітня передавав продуктивним асоціаціям всі промислові заклади, покинуті власниками, причому за останніми збережено було право на винагороду. Комуна визнала за незаконнонародженими всі права законних дітей; декретувала відділення церкви від держави, з припиненням відпущення всяких сум на духовенство; церковне майно оголосила народною власністю; робила спроби для введення республіканського календаря; прийняла червоний прапор. Деякі з комісій комуни функціонували стерпно, особливо якщо взяти до уваги надзвичайну обстановку, при якій вони діяли. Особливо виділялася комісія фінансів, керована Журденом, колишнім бухгалтером; в той час як він орудував мільйонами (бюджет комуни з 20 березня по 30 квітня становив 26 млн франків), Журден для себе особисто обмежувався платнею дрібного конторника, його дружина продовжувала служити прачкою, а дитина відвідувала школу для бідних.Цікава історія французького банку при комуні. До утворення ради комуни, центральний комітет, не наважуючись захопити урядові каси, зробив у банку позику в 1 млн франків. У підвалах банку зберігалося тоді готівкою, цінними паперами, вкладами тощо близько 3 мільярдів франків. Захопленням цих сум комуна могла б завдати своїм супротивникам неймовірної шкоди; але вона не мала про них уявлення. Рада комуни приставила до банку, як свого комісара, Беле, добродушного старого інженера, якого віце-директор банку, де-Плек, обійшов, представляючи йому невірні звіти. Навіть тих сум, про існування яких Беле знав, він наважувався торкатися лише з великою обережністю.
