В Сербії існувала ціла низка націоналістичних організацій, які ставили своїм завданням об'єднання південних слов'ян і створення «Великої Сербії». Серед офіцерів сербської армії існувала таємна організація «Чорна рука». Метою її було звільнення сербів, що перебували під владою Австро-Угорщини. «Чорна рука» була побудована на основі найсуворішої конспірації. Імена її членів були відомі тільки центральному комітету. Рядові учасники не знали один одного. Кожен член організації був зобов'язаний залучити в нього нового члена і відповідав своїм життям за його вірність. Вождем «Чорної руки» був полковник Драгутін Дмитрович, на прізвисько «Апіс», начальник сербської контррозвідки. Уряд Пашича його побоювався.Старий австрійський імператор Франц-Йосиф доживав свої останні роки. У міру того як він старів, у політичному житті Австро-Угорщини все більшого значення набував його племінник, спадкоємець престолу ерцгерцог Франц-Фердинанд, глава військової партії, який готував війну проти Сербії. Плани ерцгерцога були відомі організації «Чорної руки». Ця організація задумала вбивство австрійського спадкоємця. Сербський уряд здогадувався про змову і не схвалював його. Він побоювався його наслідків у момент, коли ще не була закінчена програма реконструкції російської армії, а сербська армія ще залікувала рани, нанесених балканськими війнами. Але сербський уряд не заважав «Чорної руки», яка тримала його в страху.28 червня 1914 Франц-Фердинанд був убитий в населеному сербами боснійському містечку Сараєво, куди він приїхав, щоб бути присутнім там на маневрах австро-угорської армії.Липнева криза— дипломатична криза між провідними державами Європи у липні 1914 року, що призвела до Першої світової війни. Криза розгорнулась після резонансного вбивства 28 червня 1914 року членом організації «Млада Босна» Гаврилом Принципом спадкоємця австрійського трону Франца Фердинанда в Сараєво. В період з кінця червня до початку серпня того року з боку урядів практично всіх великих держав спостерігались певна зовнішньополітична нерішучість, адже рішення кожного з них могло обмежити свободу дій інших урядів і призвести до передбачуваних наслідків — масштабної війни.Сербські націоналісти розцінили появу австрійського престолонаслідника на Балканах як свідому образу всіх південних слов'ян. Одразу після вбивства слідство визначило, що всі терористи були підданими Габсбурзької імперії і перед замахом на Франца Фердинанда встигли отримати зброю з Сербії. Оскільки терористи зізнались, що перетнути кордон їм допомогли сербські прикордонники, у австрійців з'явились вагомі причини звинуватити Сербію в тероризмі. Австро-угорські політичні кола хвилював той вплив, який Сербія могла справити на слов'ян, що проживали в імперії. Будь-які спроби сербів до найменшого національного сепаратизму розцінювались імперською владою як пряма загроза існуванню Австро-Угорської держави. Вбивство ерцгерцога стало для Австрії виправданням агресивних дій проти Сербії, які могли б ліквідувати таку загрозу. Керівником генштабу бароном Францем Конрадом фон Гьотцендорфом було прийнято рішення — негайно оголосити мобілізацію і таким чином змусити сербський уряд здійснювати посилений контроль над терористичними угрупуваннями з метою призупинення подібних антиавстрійських дій. Проти такого вирішення проблеми існував аргумент — загроза військового виступу проти сербів могла викликати спалах націоналізму в Чехії і призвести до революції. Успіх будь-якої акції проти Сербії залежав від того, чи виступить в підтримку Сербії Російська імперія. Уряд Австро-Угорщини боявся цього, однак сподівався на підтримку Німеччини. На засіданні Ради міністрів Австро-Угорщини 7 липня прем'єр-міністр Угорщини граф Іштван Тиса заявив, що вирішено виступати проти Сербії. 14 липня уряд Австрії погодився з угорським проектом ультиматуму, а 19 липня було остаточно затверджено його текст. Ультиматум мав бути вручений сербському урядові 23 липня. Сербія мала погодитись на низку фактично неприйнятних для держави умов:-заборону антиавстрійської пропаганди в Сербії;-розпуск сербської націоналістичної партії «Народна Одбрана»;-проведення чистки офіцерів та чиновників, помічених у пропаганді проти Австрії;-арешт офіцерів, яких підозрюють у співпраці та прикритті тих, хто вбив ерцгерцога;-посилення контролю на сербсько-австро-угорському кордоні;-представники уряду Австро-Угорщини мали брати участь у сербському розслідуванні змови та придушенні підривних дій проти Австрії.23 липня австро-угорський ультиматум був вручений сербським міністрам. На відповідь відводилось 48 годин. Російський міністр Сазонов заявив, що це стало початком європейської війни. Для Сербії ж ультиматум став серйозною несподіванкою. Держава була послаблена двома війнами і переживала внутрішньополітичну кризу;
