Вузькість масової бази нової держави і глибина розриву між верхами і низами суспільства рано стали усвідомлюватися найбільш далекоглядними політичними діячами. У 1874 р. один з ідеологів лібералізму Ф. Де Санктіс закликав правлячі кола стати на шлях реформ та демократизації. Він бачив серйозний порок державного устрою Італії в тому, що Статут "в значній мірі залишився на папері; він не зрозумілий і не втілюється у життя з щирістю і справедливістю, в дусі рівності; свобода є, але вона не увійшла ще в наші звичаї". Багато діячів, що брали участь в боротьбі за об'єднання країни, з болем усвідомлювали злидні населення і відсталість Італії від більш просунулися по шляху економічного і соціального розвитку країн Європи. Це сприяло згуртуванню в 70-х роках більш прогресивної частини лібералів і помірних демократів, які визнали конституційно-монархічну форму правління, в блок, названий "Лівою". Його програма включала зустрічали співчуття і підтримку в країні вимоги виборчої, податкової, адміністративної реформ, оздоровлення фінансів, особливо усунення гігантського дефіциту бюджету та державного боргу, вдосконалення системи освіти та охорони здоров'я і т.п.
Конфлікт між "Правою" і "Лівою" вирішився в 1876 р. "парламентської революцією" - поразкою "Правою" на чергових парламентських виборах.Створення уряду "Лівою" пробудило надії населення на зміни на краще. Повсюдно проходили демонстрації з схваленням програми реформ, вимогою введення загального виборчого права. Всупереч протидії консервативних сил формувалися "Лівою" уряду крок за кроком реалізували частину своїх обіцянок. Були видані закони про світський характер державної школи, вводився інститут цивільного шлюбу - заходи, що викликали крайнє роздратування клерикальних кіл. У 1880 р. був ліквідований ненависний селянам податок на помел зерна. Після довгих дискусій в 1882 р. був прийнятий новий виборчий закон. Він передбачав зниження майнового і вікового цензу. В результаті розширилося коло виборців, і в парламенті збільшилася кількість захисників інтересів підприємців та інших верств міського населення.У період правління "Лівою" був здійснений поворот від політики фритредерства до протекціонізму. В інтересах аграріїв були введені високі мита на зерно, що ввозиться з-за кордону, що спричинило підвищення цін на хліб у містах і сільській місцевості. Уряд покровительствовало підприємцям цукрової, металургійної, машинобудівної, а також текстильної промисловості та будівництва залізниць.Діячі "Лівою" надавали великого значення зовнішній політиці, зокрема колоніальних захоплень і активної участі Італії у вирішенні європейських і середземноморських проблем.Важливу роль зіграло підписання в 1882 р. договору з Німеччиною та Австро-Угорщиною, що отримав назву Троїстого союзу (див. главу "Міжнародні відносини"). Побоюючись дипломатичної ізоляції, уряд пішов на вкрай непопулярний в Італії союз з Австро-Угорщиною, який був нав'язаний Риму Бісмарком як неодмінного умови італо-німецького зближення.Разом з тим Італія активізувала колоніальну політику в Північно-Східній Африці. З цією метою була використана колонія Ассам, що стала базою подальших придбань. У 1885 р. за згодою Англії італійські експедиційні сили окупували Массауа. Почалося проникнення в прикордонні з Ассам і Массауа території Сомалі та Ефіопії, що привело чимало коштів і людських життів.
Політика "Лівою" сприяла індустріалізації Італії, а разом з тим і поглибленню соціально-політичних протиріч.
Поряд зі стихійними заворушеннями разорявшихся селян, особливо в південних районах країни, характерною рисою суспільного розвитку стають виступи найманих робітників, число яких збільшилося до 4 млн., а становище залишалося важким: оплата їх праці була майже найнижчою в Європі, трудового законодавства і соціального страхування ще не існувало.Політикою "Лівою" були незадоволені широкі верстви міського і сільського населення, інтереси яких вона ігнорувала або навіть зневажала. Це невдоволення використовували різні світські і католицькі діячі для формування та активізації різнорідних опозиційних сил.
