Переломним моментом, що умовно ділить нову історію на два періоди, прийнято вважати французько-німецьку (франко-прусську) війну 1870-1871 рр. Напередодні війни Франція залишалася великою європейською державою, що мала значний вплив на сусідні держави. Недостатню легітимність режиму Другої імперії, встановленого в грудні 1852 р., Наполеон III намагався компенсувати ефективним економічним розвитком держави та активною зовнішньою політикою. Одним із основних у зовнішній політиці Франції було німецьке питання: для збереження впливу в Європі Наполеону III було важливо мати у сусідстві не сильну об'єднану Німеччину, а дрібні німецькі держави. На початку 1860-х рр. в умовах пруссько-австрійських суперечностей Наполеон III підтримав Пруссію проти Австрії, намагаючись послабити обидві держави й розраховуючи в перспективі досягти територіального розширення Франції на схід за рахунок лівого берега Рейну, подальшого зміцнення французького впливу в Європі тощо. Однак прогнози не виправдалися: у результаті перемоги в 1866 р. над Австрією відбулося значне посилення Пруссії та створення під її керівництвом Північно-німецького союзу. Вимоги Наполеона Ш щодо територіальних компенсацій Франції за рахунок передачі їй територій на лівому березі Рейну не були задовільнені. Натомість канцлер Пруссії Отто фон Бісмарк пообіцяв посприяти приєднанню до Франції Великого герцогства Люксембург та Бельгії, знаючи наперед, що Велика Британія цього не допустить. Оскільки Франція компенсації так і не отримала, відбулося значне погіршення французько-прусських відносин та їх фактичний розрив у 1867 р. Тоді Наполеон ІІІ зробив спробу зблизитися з Австрією, запропонувавши їй створити й очолити Південно-німецький союз (на умовах передачі Австрії Сілезії й південно-німецьких князівств, а Франції -лівого берега Рейну). Головним завданням Наполеона III при цьому було перешкоджання вступу до Північно-німецького союзу держав, розташованих на південь від р. Майн (Баден, Баварія, Вюртемберг, Гессен), у всякому разі, без відповідної територіальної компенсації Франції. Висувалася також ідея незалежності німецьких князівств на південь від р. Майн як від Пруссії, так і від Австрії (створення "третьої Німеччини"), щоб захистити східний кордон Франції та змінити співвідношення сил серед німецьких держав на користь Франції. Південно-німецькі держави були переважно аграрними, мало зацікавлені в утворенні загально-німецького ринку, їх католицьке населення не симпатизувало протестантській Пруссії й історично тяжіло до Австрії та Франції. До 1866 р. вони мало цікавили Пруссію, однак після перемог над Австрією О. Бісмарк мав на меті включити до об'єднаної Німецької імперії всі німецькі держави (крім Австрії). Для цього йому була потрібна оборонна війна, щоб згуртувати всі німецькі князівства, у тому числі південні, під патріотичними гаслами. За словами Бісмарка, прірва, яку різні династичні впливи й різні уклади життя "вирили" в ході історії між північними й південними німецькими державами, не могла бути ліквідована більш дієвим способом, аніж спільною національною війною проти сусіда. Таким чином, війна проти Франції була частиною розробленого Бісмарком плану об'єднання Німеччини шляхом переможних війн. Наполеон III також прагнув переможної війни, яка мала зміцнити позиції династії, відновити міжнародний престиж Франції та послабити Пруссію, під гегемонією якої відбувалося об'єднання Німеччини. Усю відповідальність за розв'язання війни взяв на себе О. Бісмарк, оскільки був переконаний у її неминучості й необхідності. Тим більше, що термін військових конвенцій пшденних князівств із Пруссією, за якими в разі війни вони мали надати їй свої армії, закінчувався в 1871 р. і їхня подальша доля була невідома. Однак Бісмарк шукав такого приводу до ввани, що дозволив би зобразити її як оборонну, забезпечив їй популярність і підтримку населення. Намагаючись спровокувати Наполеона III на оголошення війни, він скористався суперечностями, що виникли між Францією та Пруссією щодо кандидатури на іспанський престол. Стараннями Бісмарка була висунута кандидатура німецького принца Леопольда Гогенцоллерна, родича прусського короля, проти якого категорично заперечував французький уряд, оскільки вбачав небезпеку в тому, що Францію зі сходу та півдня будуть оточувати країни, очолювані представниками однієї династії. Коли 2 червня 1870 р., незважаючи на негативну позицію Франції, Леопольд офіційно заявив про свою згоду зайняти іспанський трон, це було сприйнято як відверто ворожий акт щодо Франції, і напруження у відносинах між двома країнами досягло піку. Прусський король Вільгельм І був схильний урегулювати конфлікт мирним шляхом. Перебуваючи в цей час на лікуванні в курортному містечку Бмсі, він зробив усну заяву про відмову від підтримки кандидатури Леопольда, а 12 липня той офіційно оголосив про свою відмову від іспанського престолу. Виникала можливість урегулювати конфлікт мирним шляхом, однак Імператорська рада Франції вирішила поставити Пруссії нові вимоги. Наступного дня, 13 липня, за дорученням уряду французький дипломат А. Бенедетті з'явився до короля Вільгельма І з вимогою письмово підтвердити зобов'язання Пруссії ніколи більше не підтримувати кандидатуру німецького принца на іспанський трон. Вільгельм розцінив цю вимогу як надмірну й відхилив її. Коли посол у той же день знову попросив у короля аудієнції, той його не прийняв. Наступного дня король зустрівся з Бенедетті та заявив, що переговори можуть бути продовжені після його повернення в Берлін; про зміст своїх переговорів із французьким послом він телеграмою повідомив О. Бісмарку. Шукаючи привід до війни, О. Бісмарк здійснив у тексті телеграми такі скорочення, які істотно змінювали її зміст, надаючи йому характер, відверто образливий для Франції. Цю телеграму Бісмарк опублікував у пресі, знаючи наперед, який ефект вона матиме на французів. В історію вона увійшла під назвою "емської депеші" і послужила приводом для оголошення Францією війни Пруссії 19 липня 1870 р. Таким чином, Бісмарк досяг свого, примусивши Наполеона ІІІ прийняти рішення, завдяки якому Франція виглядала перед німецькими державами як агресор. У Франції не мали сумніву щодо тріумфальної перемоги у війні. Ореол її військової могутності був на той час доволі сильним; на озброєння армії прийнято новітню гвинтівку Шасспо, що за своїми технічними характеристиками значно переважала зброю прусської армії; реконструйовано прикордонні фортеці Бельфор і Мец тощо. Однак серйозним упущенням був низький рівень підготовки французьких резервістів, недоліки в комплектуванні, перевезенні й постачанні військ. Залізниць було мало, а ґрунтові дороги давно не ремонтувалися. Не вистачало багатьох речей, навіть карт прикордонних районів. Тож Франція не була готова до війни, незважаючи на запевнення військового міністра Лебефа: "Ми готові, ми архіготові, в нашій армії все в порядку, аж до останнього ґудзика на гетрах у останнього солдата". Насправді французька армія значно уступала прусській за чисельністю, технічною підготовкою вшськ, якістю артилерії тощо. Сильною стороною прусської армії був добре навчений і озброєний резерв. Пруссія була здатна виставити більшу армію, аніж Франція, ії кількість у мирний час становила 1 % населення країни. Підготовка до війни велася тут більш ретельно й організовано. Ще в 1869 р. прусський генеральний штаб розробив план військових дій. Дипломатичними засобами було забезпечено сприятливий для Пруссії нейтралітет Росії. Будучи невдоволеним підтримкою Наполеоном ІІІ польсь¬кого повстання 1863 р., Александр II заявив, що в разі вступу Австро-Угорщини у війну на боці Франції, Росія почне проти неї військові дії. Таким чином, розрахунки Франції на підтримку з боку Австро-Угорщини було зірвано. Так само не спрацювали плани щодо залучення у війну Італії, оскільки італійський уряд обіцяв вторгнення в Баварію лише після того, як французи займуть південь Німеччини. Отже, Франція залишилася без союзників. Війна, яку французький уряд розпочав, будучи впевнений у перемозі, стала для Франції катастрофою. Прибувши до прикордонної фортеці Мец у Лотарингії й побачивши непідготовленість армії, головнокомандувач французької армії Наполеон III наказав упродовж тижня не починати військових дій. У результаті воєнні дії були розпочаті противником. Якщо перша битва 2 серпня 1870 р. була переможною для французів, то наступні три битви на кордоні французи програли і були змушені відступати вглиб країни, унаслідок чого 6 серпня німецька армія вторглася в Лотарингію. У результаті дві французькі армії, очолювані маршалами П. Мак-Магоном і Ф. Базеном, виявилися відрізаними одна від одної, що мало вирішальний вплив на подальший перебіг військових дай. Наприкінці серпня маршал Ф. Базен був відкинутий зі своєю 100-тисячною армією до Меца, де його оточила 160-тисячна німецька армія. Коли решта війська під командуванням маршала П. Мак-Магона вирушила до Меца на підтримку армії Базена, шлях їй перетнули німецькі війська. Змушена відступати, вона була оточена біля містечка Седан на кордоні з Бельгією. Разом з армією в оточення потрапив Наполеон III. У битві під Седаном 1 вересня французька армія втратила 14 300 солдат убитими й пораненими і 21 тис. полоненими. Хоча командувачі армії вважали за необхідне здійснити спробу вирватися з оточення, імператор наказав здати фортецю без бою (83 тис. осіб), щоб уникнути подальшого кровопролиття. Очевидно, він користувався при цьому не скільки військовими, скільки політичними мотивами. 2 вересня капітуляцію було підписано і це остаточно повернуло війну на користь Північно-німецького союзу. З того часу слово "Седан" стало символом національного приниження французів. Седан означав кінець цілої епохи в історії Франції, був переломним моментом, що ліквідував міф про велику націю, яка панувала над Європою.
