Діяльність створеної у березні 1917 р. Української Центральної Ради була зосереджена, головним чином, на вирішенні національного питання, досягненні автономії України. Партії, які входили до Ради, певний час цілком свідомо ухилялися від обговорення гострих соціально-економічних питань, підхід до яких у них значно різнився. Це з часом послаблювало вплив УЦР на трудящі верстви українського населення, яка, підтримуючи гасла національного визволення, чекало від революції також поліпшення матеріального становища, аграрної реформи, вирішення інших соціально-економічних проблем. Програма соціально-економічних перетворень УЦР викладена в її універсалах, зокрема в III і IV. Зі своїм ІІІ Універсалом Центральна Рада виступила 7 листопада 1917 р. Оголосивши цей день днем утворення Української Народної Республіки (УНР), Центральна Рада в універсалі обнародувала основні принципи своєї політики. Значне місце в універсалі відведено вирішенню аграрного питання - найпекучішого для селянства. Оголошувалося скасування приватної власності на "землі поміщицькі й інші землі нетрудових господарств сільськогосподарського призначення, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні". Ці землі мали перейти до рук трудящих без викупу. Генеральному секретарству земельних справ ЦР доручила розробити закон про те, як користуватися цими землями до остаточного визначення їх долі на Українських Установчих зборах (мали бути скликані 9 (22) січня 1918 p.). Ill Універсал декларував необхідність "доброго упорядкування виробництва, рівномірного розподілення продуктів споживання й кращої організації праці". З цією метою Генеральному секретарству праці було доручено спільно з представниками робітників "установити державний контроль над продукцією на Україні". Проголошувалося введення 8-годин-ного робочого дня. УЦР обіцяла забезпечити "всі свободи, здобуті всеросійською революцією": слова, друку, сумління, зборів, спілок, страйків, недоторканості особи й житла. Важливе місце в III Універсалі було відведено правам національних меншин; УЦР сформулювала в ньому і своє ставлення до війни. Поступово УЦР відмовилася від негайного вирішення аграрного питання. 10 листопада 1917 р. на нараді представників поміщицьких організацій, київських цукрозаводчиків і банкірів голова Генерального секретаріату УНР В. Винниченко заспокоїв поміщиків, заявивши, що питання про землю буде вирішене на Українських Установчих зборах. Через кілька днів спеціальним роз'ясненням УЦР з аграрного питання заборонялося "свавільне захоплення земель та іншої власності". Селянські виступи проти поміщиків наказа00но придушувати силою зброї. Було оголошено, що в землевласників, які мають менше 40 десятин, землі взагалі не відбиратимуть. Не підлягали розподілу також площі під виноградниками, хмелем та ін. Невдалою виявилася і політика УЦР щодо фінансів та промисловості. Брак коштів був катастрофічний, "... а чіпнути банки, де лежали потрібні для краю гроші, ми ніяк не могли", — писав пізніше В. Винниченко. Не був встановлений державний контроль над промисловістю. Робітники не зрозуміли його суті, а підприємці зустріли вороже. На промислових підприємствах України зростало безробіття. Тільки в Києві у листопаді—грудні 1917 р. налічувалося до 10 тис. безробітних. Вони вимагали від УЦР виведення з підприємств військовополонених, які там працювали. Генеральне секретарство праці розв'язало це питання своєрідно: було прийнято постанову вислати з Києва всіх неукраїнців. Центральна Рада 9(22) січня 1918 р. приймає свій останній, IV Універсал, яким УНР оголошувалася цілком незалежною державою. Щодо аграрного питання в універсалі повідомлялося: "Земельна комісія... вже виробила закон про передачу землі трудовому народу без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі". Проект закону планувалося розглянути і прийняти на найближчому засіданні УЦР, "щоб передача землі в руки трудящих неодмінно відбулась ще до початку весняних робіт". Усі ліси, води і надра конфісковувались у попередніх власників і переходили у власність держави. Приписувалося уряду "приступити до переведення всіх заводів і фабрик на мирний стан, на вироблення продуктів, потрібних насамперед трудящим масам". В IV Універсалі йшлося також про необхідність вжити термінових заходів щодо ліквідації безробіття, матеріального забезпечення інвалідів, сиріт, людей похилого віку і всіх тих, хто потерпів від війни. Проголошувалася націоналізація "найважливіших галузей торгівлі", встановлювалася монополія держави на зовнішню торгівлю. Усі банки мали контролюватися державою. Підтверджувалися всі демократичні права і свободи громадян, рівність представників різних націй УНР. У першому Універсалі (23 липня 1917р.) новоутвореного українського парламенту – Центральної Ради сутність національного відродження визначається словами: «Віднині самі творитимемо наше життя». За короткий час у 1917 – 1921 рр. сформувалися соціально-політичні та національно-духовні вартості, що визначали тенденцію культурного відродження. Створювався особливий духовний клімат, який благотворно позначився на на розвитку всієї нації і багато в чому визначив подальшу історію України. Відродження складалося за умов проголошення суверенної держави на основі дотримання демократичних засад рівності українського народу і народів, що жили на території України. Якісні зміни в культурному житті України за умов розбудови української державності засвідчує динаміка розвитку національної освіти. Вже в березні 1917 р. була відкрита українська гімназія в Києві, невдовзі – університет в Катеринославі, консерваторія в Харкові, сільськогосподарський інститут в Одесі. У жовтні 1917 р. розпочав роботу Український народний університет у Києві, а в Житомирі – Український учительський інститут. На осінь 1917 р. було відкрито 53 укр. гімназії, сотні початкових шкіл.
