Після завершення Першої світової війни й української національно-демократичної революції 1917-1920 pp. під владою Польщі опинилися такі етнічні українські землі: Східна Галичина, Холмщина,Підляшшя,Західна Волинь, Західне Полісся, Осяння, Лемківщина. Польський уряд проводив відкрито антиукраїнську політику. Були ліквідовані всі демократичні інституції ЗУНР. У 1924 р. уряд Польщі ініціював закон, що забороняв користуватися українською мовою в урядових установах. Також була проведена шкільна реформа, що перетворила більшість українських шкіл на двомовні з переважанням польської мови. У Львівському університеті було скасовано українські кафедри, українці не мали вступати до нього. Забороненими стали слова «українець», «український»; замість них реанімувався термін «русин», «русинський». Польська влада проводила політикуколонізації - переселення поляків до Східної Галичини та Волині.Терор охопив всю територію Східної Галичини. Десятки тисяч українців зазнавали масових арештів, ув'язнень, концтаборів. Восени 1930 р. польський уряд провів політику «пацифікації» - масових репресій проти українців, здійснених за допомогою військових та поліції. У червні 1934 р. в Березі-Картузький (тепер м. Береза в Білорусі) був створений спеціальнийконцентраційний табір для репресованих українців. Тяжкими були і соціально-економічні умови життя українського населення. Населені українцями землі (близько 25% території Польщі) являли собою нерозвинені аграрні окраїни з великою перенаселеністю і крихітними наділами. Українські селяни постачали центральним регіонам Польщі дешеву сировину і змушені були купувати дорогі готові товари. Під час економічної кризи 1929-1933 pp. значна кількість українських підприємств і господарств зазнали чималих збитків або розоришся. Польський уряд активно підтримував тільки польських підприємців і землевласників. На середину 1920-х років на території Польщі діяло майже 20 українських політичних партій. Провідною політичною силою українців в Польщі з 1925 по 1938 рр. була партія центристського спрямування – Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО). Воно утворилось 11 липня 1925 р. внаслідок об’єднання кількох політичних течій, які виявилися в УНДП в 1919-1923 рр. Вона прагнула об’єднати українців для боротьби проти асиміляторської польського уряду. Програма УНДП передбачала конституційну демократію та незалежність України. Значну частину рядових членів партії становили українська інтелігенція та селяни. Відомими лідерами УНДО були Д. Левицький, В. Мудрий, О. Луцький та ін. Не визнаючи комуністичних ідеалів, партія не виступила за негайне об’єднання українських земель у складі Радянського Союзу. Від кінця 1920-х років УНДО зайняло критичну, а потім і ворожу позицію щодо радянського режиму і покладало надії на його повалення насильницьким шляхом. Були переглянуті погляди щодо майбутньої самостійності України і зроблено висновок, що Українська держава постане внаслідок війни західних держав проти СРСР. У1926 р. створена ще одна легальна організація Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП).Вона розглядала СРСР і Польщу як головних ворогів української державності. Члени партії ставили собі за мету справедливий розподіл землі серед селян, обмеження приватної власності, відокремлення церкви від держави і вважали, що цієї мети можна досягти, коли буде створена незалежна Україна. В 1930-і роки УСПР налічувала майже 20 тис. членів, здебільшого селян, сільськогосподарських робітників і частково представників інтелігенції. Під час виборів 1928 р. партія отримала майже 300 тис. голосів, мала своїх представників у сеймі – І. Макуха, А. Ганевича та ін. Помітною політичною силою на Західній Україні була Українська соціал-демократична партія (УСДП). На початку 1920-х років, в умовах поширення радянофільських настроїв у краї вона стає на платформу Комуністичного інтернаціоналу, а тому в 1923-1928 рр. заборонена польською владою. Значна частина членів УСДП увійшла до Компартії Західної України (КПЗУ). У 1928 р. УСДП відновлена легально. Основною її метою була незалежність українського робітничого руху. На території Львівського та Станіславського воєводств, насамперед, у Львові, Дрогобичі і Станіславі УСДП контролювала деякі профспілкові та інші громадські організації. Під її впливом діяло культурно-освітнє товариство «Робітнича громада», ряд профспілкових організацій. Партія видавала часописи «Вперед» і «Профспілковий вісник». Незначна частина західноукраїнського населення підтримувала об’єднання українських монархістів-гетьманників – Український союз хліборобів-державників (УСХД). Цей союз був утворений у березні 1920 р. В. Липинським і С. Шеметом за участю Д. Дорошенка. Вони оголосили «Відозву до українських хліборобів» з викладом своїх намірів і видавали неперіодичний науковий збірник «Хліборобська Україна». В грудні 1920 р. на зборах УСХД прийнято його статут і регламент. У статуті відзначалося, що українська нація не може існувати без своєї власної, незалежної і суверенної держави, тому УСХД ставить завданням організацію тих сил, які хочуть збудувати таку державу. Формою майбутньої державності визначалась «трудова монархія на чолі з єдиним, національним, понадкласовим, непартійним і дідичним гетьманом Всієї України».
