5 січня 1930 р. з’явилася постанова ЦК ВКП(б) “Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву”. Вона визначила строки здійснення суцільної колективізації по регіонах, запропонувала зробити панівною формою колгоспу артіль і доручила наркомзему СРСР (цей загальносоюзний наркомат був утворений у листопаді 1929 р.) виробити зразок статуту сільськогосподарської артілі “як перехідної до комун форми колгоспу”. В опублікованому 6 лютого Примірному статуті принципову для селян різницю між артільною і комунною формами колгоспу навмисно було стерто. У статті не визначалися розміри присадибної ділянки і не вказувалося, що колгоспник може тримати корів та дрібну худобу. Селяни йшли в колгосп під шаленим адміністративно-чекістським тиском. Тиск породжував опір, хоч і не організований, але повсюдний. Село протестувало проти продрозкладки, розкуркулення, усуспільнення корів і дрібної худоби, руйнування храмів. Ситуація, яка складалася на селі, найбільш виразно була охарактеризована пізніше самим Сталіним. У закритому листі ЦК ВКП(б) до низових партійних організацій, який був розісланий 2 квітня 1930 р., говорилося так: “У лютому міс. у Центральний Комітет надійшли відомості про масові виступи селян в ЦЧО (Центральній чорноземній області — авт.), на Україні, в Казахстані, Сибіру, Московській обл. Ці відомості визначили стан, який не можна назвати інакше, як загрозливий. Якби не було тоді негайно вжити заходів проти викривлень партлінії, ми мали б тепер широку хвилю повстанських селянських виступів, добра половина наших низових робітників була б перебита селянами, була б зірвана сівба, було б підірване колгоспне будівництво і був би поставлений під загрозу наш внутрішній і зовнішній стан”. За місяць до цього листа, 2 березня “Правда” опублікувала переглянуту редакцію Примірного статуту. Тепер він давав чітку відповідь на питання про те, що треба колективізувати при утворенні колгоспу або при вступі селянина в існуючий колгосп. Колгоспникам надавалося право тримати корову, дрібну худобу й присадибну ділянку. У цьому номері газети друкувалася й стаття Сталіна “Запаморочення від успіхів”. У ній підкреслювалося, що основною формою колгоспу є артіль, а не комуна. Говорилося про неприпустимість посилення колгоспного руху засобами адміністрування. Проголошувалася свобода виходу селян із колгоспу. Більшість селян скористалася дозволом і вийшла з колгоспів. Частка колективізованої орної землі у відсотках до загальної площі селянських посівів зменшилася з 71% на 10 березня до 34% на 1 жовтня 1930 р. Процес “вимивання” селян-власників йшов так інтенсивно, що зробив колгоспи практично повністю незаможницькими. Щоб продовжувати суцільну колективізацію, треба було втягувати середняка в колгосп повторно. Новий наступ на селянство розпочався вже з осені. У директивному листі “Про колективізацію”, розісланому з Кремля партійним комітетам у вересні 1930 р., вимагалося добитися рішучого зрушення в справі організації “нового могутнього піднесення колгоспного руху”. Цього разу поряд з розкуркуленням головним засобом тиску на селянство було обрано податкове обкладання. Селяни, які господарювали індивідуально, обкладалися неможливо високими податками, тоді як колгоспники звільнялися від них. На березень 1931 р. в Україні було колективізовано 53% орної землі, а на жовтень цього року — 72%. До кінця 1932 р. у республіці було колективізовано майже 70% селянських господарств з охопленням понад 80% посівних площ. Лише в поліських та прикордонних районах частка одноосібних господарств залишалася значною навіть в перші роки другої п’ятирічки.
