З набиранням обертів політики українізації на перший план на Україні знову вийшли тенденції національного комунізму, що, звичайно, пов'язувалися з іменами його основних ідеологів. «Хвильовизм». Найбільш відкрито і пристрасно закликав відкинути «російський шлях» Микола Хвильовий. Цей видатний діяч (справжнє прізвище Фітільов) Переконаний інтернаціоналіст, він під час громадянської війни приєднується до більшовиків, прагнучи взяти участь у будівництві всезагального й справедливого комуністичного суспільства. Після війни Хвильовий стає одним із найпопулярніших радянських українських письменників, засновником авангардної літературної організації «Вапліте», а також дослідником питань українсько-російських взаємин, особливо у царині культури.Сповнений ідеалістичних сподівань, комуніст Хвильовий гірко переконується у кричущій невідповідності між теорією й практикою більшовиків у національному питанні та у російському шовінізмі партбюрократів, які, за його висловом, ховали свою упередженість «у Марксовій бороді». Щоб урятувати революцію від згубного впливу і російського націоналізму, Хвильовий вирішує викрити його. Він доводить, що «пасивно-песимістична російська література сягнула своєї межі й зупинилася на роздоріжжі», та радить українцям відмежуватися від неї. Пристрасний заклик Хвильового до українців іти власним шляхом був висловлений у знаменитому його гаслі «Геть від Москви!»Хоча Хвильовий звертався насамперед до молодих авторів, які шукали для себе взірці літературної творчості, його позиція, без усякого сумніву, мала політичні мотивації. Однак слід наголосити, що його антиросійськість грунтувалася не стільки на українському націоналізмі, скільки на революційному інтернаціоналізмі. Хвильовий був переконаний у тому, що світова революція доти не переможе, доки один народ, уданому випадку російський, намагатиметься монополізувати її. «Шумськізм». Небезпека, що її являли погляди Хвильового для радянського режиму, посилювалася тим, що вони знайшли підтримку не лише в українських літературних колах, а й у самій Комуністичній партії України, особливо серед колишніх боротьбистів, їхнім лідером був комісар освіти Олександр Шумський, який відкинув вимоги московських ортодоксів засудити Хвильового й виступив із власною критикою Москви. Як і Хвильовий, Шумський, засуджуючи російський шовінізм, ставить за головну мету виступити проти священного для більшовиків принципу централізму. В написаному на початку 1926 р. листі до Сталіна він вказує на поглиблення процесів українського національного відродження, переконуючи його в тому, що для блага партії цей динамічний і масовий рух слід контролювати українським комуністам, а не представникам неукраїнських народів. Інакше українці, національна свідомість яких невпинно зростає і які ніколи не ставилися з особливою симпатією до більшовиків, можуть повстати й скинути владу, на яку вони дивляться як на чужоземну. Щоб уникнути цього, Шумський пропонував призначити на керівні посади в українському радянському уряді та Комуністичній партії України таких українських комуністів, як Григорій Гринько і Влас Чубар, відкликавши таких призначенців, як німець Еммануїл Квірінг і зрусифікований єврей Лазар Кагаїювич. Ця пропозиція, що зображалася засобом поширення комунізму, була не чим іншим, як закликом обирати політичних керівників України не в Москві, а на Україні.Шумський також засуджував українців, які під вигідною личиною вірного служіння партії потурали централізмові Москви. У травні 1927 р. на засіданні керівництва українських комуністів він заявив, що «російський комуніст править в партії з підозрою і недружелюбністю. Він править при підтримці нікчемних малоросів, які в усі епохи за своєю суттю були лицемірними, по-рабському нечесними і зрадливими. Тепер він співає про свій фальшивий інтернаціоналізм, відкидає з байдужим виглядом все українське і завжди готовий наплювати на нього (часом по-українськи), якщо це дасть йому можливість зайняти кращу посаду».Критика Шумського викликала скандал як у Радянському Союзі, так і за кордоном. Якщо партійні ортодокси в Харкові та Москві суворо засудили ідеї Шумського, то вони знайшли підтримку в Комуністичній партії Західної України, в Галичині. «Волобуєвщина». На початку 1928 р. серед українських комуністів з'явився новий ухил. Його виразником став молодий український економіст російського походження Михайло Волобуєв. Аналогічно Хвильовому в літературі та Шумському в політиці Волобуєв хотів викрити невідповідність між теорією й практикою більшовиків у царині економіки. У двох статтях, опублікованих в офіційному теоретичному часописі «Більшовик України», Волобуєв доводив, що за радянської влади Україна, як і за царя, лишається економічною колонією Росії. Для підтвердження цього він провів ретельний аналіз, що свідчив про те, як, нехтуючи потребами української периферії, уряд і далі розбудовував важку промисловість у російському центрі. Крім того, Волобуєв стверджував, що економіка СРСР становить не єдине й однорідне ціле, а комплекс економічних компонентів, одним із яких є Україна. І кожен із цих компонентів може не тільки самостійно функціонувати, а й безсумнівно бути частиною світового господарства, спираючись на власний потенціал, без посередництва російської економіки.Тим часом комуністична партія вже була готова піти на такі поступки, як українізація. Вона навіть визнала деякі свої недоліки, як, зокрема, панування в її лавах російського шовінізму. Але вона не могла допустити поширення поглядів Хвильового, Шумського та Волобуєва, оскільки це певним чином підірвало б її владу над Україною. Навіть рішучий прибічник українізації Скрипник вважав, що ці «націоналістичні ухили» криють у собі смертельну загрозу для партії. Тому незабаром після появи кожного з цих ухилів їхні виразники зазнали гострих нападок і були змушені засудити свої погляди й визнати цілий ряд помилок. Спочатку всі троє захищалися, але врешті-решт підкорилися. Під кінець 1928 р. Хвильовий повернувся до суто літературної творчості, Шумського відправили кудись у Росію на другорядну партійну роботу, а Волобуєв канув у забуття. Однак під час сталінських репресій 1930-х років ці «гріхи» ще пригадають націонал-комуністам і змусять їх поплатитися за них власним життям.
