Голод 1921-1923 pp. пов'язаний з такими факторами: 1)- деградацією продуктивних сил унаслідок постійних, триваючих протягом семи років бойових дій на території України; 2)- згубною для народного господарства політикою правлячої партії; 3) - прагненням радянської влади позбавити повстанський рух в Україні підтримки селянства.Причинами, що викликали голод 1921-1923 pp., вважають: 1)- посуху і неврожай 1921 p., що охопили найважливіші регіони Росії й південні та степові райони України; 2)- скорочення посівних площ, занепад сільськогосподарського виробництва внаслідок більшовицьких соціально-економічних експериментів; 3) - надмірні реквізиції продовольства. Посуха охопила основні регіони постачання хліба - Поволжя, Північний Кавказ, та південні губернії України. На півдні України зима 1921 р. видалася малосніжною, а весна майже - майже без дощів. Ставало очевидним, що врожай в республіці буде значно нижчим очікуваного. Але центральний уряд ігнорував труднощі, що склалися в сільському господарстві України. У 1921 р. Україні фактично було збережено продрозкладку, хоча офіційно було проголошено про запровадження продподатку. Центральне керівництво вимагало збільшити вивіз хліба з уражених посухою південних губерній УСРР. Радянське керівництво України звернулося до керівництва губкомів КП(б)У і губвиконкомів із вимогою за будь-яку ціну вивозити хліб. Селяни зрозуміли, що врожаю не буде і, щоб вижити, треба берегти продовольчі запаси. Вони почали відкрито чинити опір заготівельникам. Тоді політбюро ЦК КП(б)У в травні 1921 р. вирішило залучити до вилучення хліба регулярну армію. Головним завданням було поставлене вивезення хліба до Росії.За офіційними даними у травні 1922 р. в Україні голодувало понад 3,7 млн чоловік..Величезна кількість хліба з України вивозилася в голодуюче Поволжя і промислові центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а з 1922 р. - і за кордон. До нового врожаю не дожили сотні тисяч селян. Голод усугубився епідемією холери, яка взимку 1921-1922 pp. поширилася з Поволжя на Україну.2. Політика більшовиків, спрямована на недопущення ослаблення правлячого режиму. Незважаючи на горе і страждання мільйонів людей, зусилля більшовиків були спрямовані, у першу чергу, не на подолання голоду, а на недопущення ослаблення правлячого режиму.Проявами цього було наступне: - 1) замовчування факту голоду в Україні при розголошенні відомостей про голод у Росії; навіть під час голоду з України вивозилося продовольство і хліб під виглядом допомоги голодуючим Поволжя; 2)тільки з другої половини 1922 р. влада визнала наявність голоду в Україні й дозволила міжнародним організаціям надати Україні допомогу;- проведення хлібозаготівель у районах, охоплених голодом; 3)- ізоляція районів, охоплених голодом, від іншої частини України; 4)військові підрозділи перекривали всі шляхи сполучення між північними і південними губерніями, конфіскували продовольство в тих, хто прагнув провезти його на південь; 5)- використання голоду для посилення репресій проти духовенства, конфіскації цінностей із храмів і культових споруд.3. Наслідки голоду 1921-1923 pp. Серед наслідків голоду 1921-1923 pp. можна виділити такі: 1) - людські втрати: тільки в 1921 р. в Україні вмерли від голоду сотні тисяч селян;2)- придушення повстанського руху на півдні України. В умовах голоду повстанський рух позбавився підтримки селянства і пішов на спад; для більшовицького режиму голод став фактором, який втихомирював селян ефективніше, ніж каральні експедиції більшовицьких військ;-3) за рахунок українського селянства більшовики вирішили проблему постачань продовольства в промислові центри і змогли втримати владу в умовах кризи. Таким чином, у 1921-1923 pp. в Україні вперше був використаний терор голодом як форма здійснення державної політики.
