10 березня 1919 р. ПІ Всеукраїнський з'їзд рад затвердив першу Конституцію УСРР. Вищим органом державної влади став Всеукраїнський з'їзд рад, а між з'їздами - Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) на чолі з Г. Петровським. За російським зразком відділи уряду були названі народними комісаріатами, а уряд - Радою народних комісарів. На чолі РНК УСРР стояв X. Раковський, який також керував наркоматом закордонних справ. З'їзд офіційно затвердив радянську форму державності, котра контролювалася з партією, яка в результаті революції і громадянської війни отримала монополію на владу, - РКП(б). Економічну розруху, викликану Першою світовою і Громадянською війнами, більшовики намагалися ліквідувати заходами, спрямованими на витіснення спекулятивного ринку розподільчими відносинами і на різке посилення впливу державних органів на суспільне виробництво. Серед заходів, намічених Раднаркомом з цією метою, були:запровадження загальної трудової повинності, - мілітаризація праці, - заборона приватної торгівлі, - продрозкладка, - карткова система постачання міського населення, - націоналізація всіх підприємств. 1 червня 1919 р. була оформлена угода про об'єднання військової, господарської, державної діяльності РСФРР та інших радянських республік. Зокрема, народне господарство України перейшло в розпорядження Вищої ради народного господарства (ВРНГ) РСФРР. Військові сили радянської України були включені до складу Червоної армії РРФСР. На Україну поширювалася чинність російських декретів. Таким чином, УСРР не була повністю суверенною державою. Більшовицький уряд України, пообіцявши у своєму Маніфесті від 28 листопада 1918 р. передати всі заводи, фабрики, банки та ін. у власність українських трудящих мас, у Декларації від 5 січня 1919 р. оголосив про націоналізацію найважливіших галузей промисловості, поступово включаючи і всі інші галузі народного господарства. 11 січня 1919 р. був опублікований декрет про порядок націоналізації підприємств. Право націоналізації визнавалося тільки за урядом республіки. Наслідком глобальної націоналізації стало подальше поглиблення економічної кризи. Промислові товари і предмети широкого вжитку остаточно зникли з ринку. За час багаторічної війни ринок промислових товарів фактично зник. Відповідно скоротився завіз до міст сільськогосподарської продукції. Гроші швидко утрачали свою вартість, купівля і продаж здійснювалися в найпростішій формі мінової торгівлі. Це призвело до розпаду господарських зв'язків міста і села, найгострішої нестачі продовольчих продуктів. 12 квітня 1919 р. Рад нарком України за розпорядженням із Москви видав декрет про застосування продрозкладки, тобто перехід до отримання хліба від його виробника шляхом застосування примусових методів заготівлі за твердою ціною. Для кожної губернії визначалася кількість зерна, яку необхідно було здати державі. Від здачі хліба звільнялися господарства з посівом менше 5 десятин. У жовтні 1917 р. II Всеросійський з'їзд рад прийняв підготовлений керівництвом РКП(б) декрет, у якому проголошувалася передача поміщицької і всієї іншої землі в приватне користування селян на засадах зрівняльного поділу. Однак, із кінця 1918 р., коли більшовики прискорили темпи комуністичного будівництва, різко посилилася тенденція до примусової колективізації селянських господарств. В Україні ліквідація поміщицького землеволодіння проводилася майже на півтора роки пізніше, ніж у Росії. У березні 1919 р. в Україні було прийняте «Положення про соціалістичне землевпорядкування і про перехідні заходи до соціалізму в землеробстві», яке проголосило найважливішим завданням аграрної політики перехід від індивідуального господарства до суспільного. 25 січня 1919 р. радянський уряд України проголосив безкоштовну передачу землі селянам. Конфісковані поміщицькі землі пропонувалося передавати в першу чергу для землеробства колективного і в другу - для потреб індивідуальних землекористувачів.
