Завдяки наступові Червоної Армії до травня 1919 р. радянська влада була поширена майже на всій території України у межах колишньої Російської імперії. Розпочалося відновлення діяльності центральних і місцевих органів влади. Тимчасовий робітничо-селянський уряд декретом від 6 січня 1919 р. відмінив встановлену Центральною Радою назву держави Українська Народна Республіка (УНР) і затвердив іншу, офіційну назву Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Відповідно до декрету від 29 січня 1919 р. уряд почав називатися на зразок російського -Рада Народних Комісарів УСРР. Як радянська форма державності УСРР остаточно оформилась з прийняттям на III Всеукраїнському з’їзді Рад (6–10 березня 1919 р.) першої Конституції УСРР. З’їзд обрав Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), який працював між з’їздами і наділявся законодавчими та контрольними функціями. Була створена постійно діюча Президія ВУЦВК на чолі з Г. Петровським, яка за первісним задумом мала виконувати поточну роботу й готувати законопроекти. У квітні - травні 1919 р. відповідно до Конституції відбулися вибори місцевих (губернських, повітових та волосних) Рад і формування їхніх виконавчих органів - виконкомів. Суттєвою особливістю становлення органів радянської влади було те, що як у центрі, так і на місцях вони дедалі більше контролювалися більшовиками. Декретом ВУЦВК “Про сількомбіди” від 14 травня 1919 р. сільради були тимчасово розпущені, єдиними та надзвичайними органами влади на селі стали комбіди. Для забезпечення продовольством військ, робітників та сільської бідноти використовувалися силові й репресивні заходи. Так, постановою Ради оборони від 17 липня 1919 р. в боротьбі проти непокірного селянства рекомендували принцип кругової поруки, захоплення заручників, накладання контрибуцій, виселення сімей керівників повстань тощо.
