Польсько-радянські переговори розпочалися в серпні 1920 в Мінську, в ситуації, коли радянські війська загрожували незалежності Польщі. Польською делегацією керував віце-міністр закордонних справ, Ян Домбський, а радянською делегацією Карл Данішевський. Восени 1920 переговори було перенесено на нейтральний грунт в Ригу (Латвія), а Данішевського замінив Адольф Йоффе. Після перемоги у варшавській битві та неманській кампанії польська делегація отримала в свої руки козирні карти. Як представників Польщі в Ригу вислано Яна Дабського, Генріха Страсбургера й Леона Василевського.Вже на початку відповідних перемовин польська делегація визнала УСРР як сторону переговорів (радянська українська держава), вилучаючи одночасно визнання УНР, з якою пов'язувала Польщу союзницька угода з весни 1920 року. Виснажена війною Польща не могла вести подальшої боротьби, допомагаючи здобувати незалежність України, тим більш, що самі українці в своїй масі не підтримали договір, укладений Петлюрою в 1920, а західні держави були противниками незалежності України. 18 березня 191 року був підписан Ризький мирний договір. Згідно умов Ризького мирного договору до складу Польщі входили Західна Україна та Західна Білорусія. Договір складався з 26 статей і включав ряд додаткових протоколів і умов, які регулювали різні економічно – правові питання. Польща та РРФСР визнавали незалежність України «згідно з принципом самовизначення народів». РРФСР і УРСР забов’язувалися повернути Польщі різні воєнні трофеї, культурні та мистецькі скарби, бібліотеки й архіви, загарбані чи вивезені ще царським урядом та виплатити 30млн. золотих карбованців.
