29 квітня 1918 р. за погодженням з німецькою військовою адміністрацією Українська Центральна Рада була скинута, і на Всеукраїнському землеробському конгресі в Києві (майже 8 тис. делегатів) генерал Павло Скоропадський був проголошений гетьманом України. Того ж дня в Софіївському соборі єпископ Никодим миропомазав гетьмана, а на Софіївському майдані відслужили урочистий молебень. 29 квітня Скоропадський звернувся до населення з “Грамотою до всього українського народу”, а також видав Закон “Про тимчасовий державний устрій України”. Ці два документи стали правовою базою для створення Української держави. В “Грамоті до всього українського народу” гетьман оголосив Центральну раду та її установи нездатними до державної праці і заявив, що для забезпечення порядку і спокою він бере необмежену владу над Україною, оголошує розпущеними Центральну раду, її місцеві органи та установи, земельні комітети, скасовує все її законодавство, повертає правову силу всім попереднім формам приватної власності. В майбутньому гетьман обіцяв проведення виборів до українського законодавчого сейму, наділення селян правом викупу землі у поміщиків та інших великих землевласників, відродження торгівлі та відбудову промисловості. Прийшовши до влади за допомогою німецьких багнетів, Гетьман був змушений узгоджувати свою політику з окупаційною владою, яка, в свою чергу, грабувала Україну. Ешелонами відправлялися у Німеччину зерно, м’ясо, мед, промислове устаткування. Грабіжницька політика окупантів і антинародна діяльність гетьманату викликали в Україні обурення, а з часом, і опір. Ситуація в середині країни протягом всього періоду правління Гетьмана була вкрай напруженою. Поводження окупаційної влади збурювало массове невдоволення місцевого населення. Спочатку цей спротив мав пасивний характер: поля не оброблялись, робітники відмовлялись працювати. Але вже влітку 1918 р. у Київській і Чернігівській губерніях прокотилася хвиля селянських повстань, очелюваних лівими есерами та більшовиками. Іншим осередком селянського збройного опору став район с. Гуляйполе на Катеринославщині, де повстанців очолив Нестор Махно. 18 листопада 1918 р. в боях біля Мотовилівки війська Директорії розбили гетьманців і через кілька днів підійшли до Києва. Громадянська війна в Україні вибухнула з новою силою. 14 грудня 1918 р. гетьман зрікся влади 28.Зовнішня політика П. Скоропадського. Одним із головних завдань гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Найважливішими напрямками зовнішньої політики були: - союз із Німеччиною, з якою були встановлені дипломатичні відносини; - встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; у період гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 із них мали свої представництва в Києві; Україна мала своїх представників у 23 країнах; - підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.); - дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати (захопити) східногалицькі землі та Холмщину; - було встановлено політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню. Але Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимох» Росії, не визнала Гетьманську державу.
