Звістка про лютневі події в Петрограді сколихнула українську громадськість. Однією з провідних стала ідея національного визволення. Передусім висувалися вимоги автономії і федеративного устрою Росії. Особливо це було характерним для українського середовища. Почалися мітинги, зібрання, з'їзди, на яких трудящі вимагали української школи, української преси, українізації війська тощо.Виникла потреба створити єдиний центр, шо об'єднав би всі українські сили. З цією метою в Києві 4( J 7) березня J 917 р. Товариство українських поступовців (ТУП) заснувало Українську Центральну Раду. Крім членів ТУП, до неї увійшли представники різних українських політичних угрупувань та організацій: військових, робітників, кооперативних, студентських, релігійних, культурних. До Центральної Ради ввійшли представники всіх українських національних партій - Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), Української народної партії (УНП), інших партій і громадсько-політичних груп. Очолив Центральну Раду видатний український історик, активний діяч українського національного руху М. Грушевський. Важливу роль в її діяльності відіграли В. Винниченко, С. Єфремов, Б. Мартос, С. Петлюра, І. Стешенко, П. Христюкта ін. Членами Центральної Ради стали майже всі відомі українські письменники, історики, юристи, діячі кооперації, інші представники інтелектуальної еліти України. Центральна Рада активно розгорнула свою діяльність. 22 березня вона звернулася з відозвою "До українського народу", в якій закликала зберігати спокій, запровадити вибори на всі урядові посади, а передусім творити нове, вільне життя. Українська Центральна Рада поступово перетворилася на справжній керівний орган національно-демократичної революції. Вона стала своєрідним українським парламентом. Восени 1917 р. її повний склад становив 822 члени. Діяльність Центральної Ради була зосереджена, головним чином, на вирішенні національного питання - досягти національно-територіальної автономії України в Російській Федеративній республіці. Про самостійність України думали тоді одиниці. Проти самостійності в цей період виступав і сам М. Грушевський. Отже, після краху російського самодержавства в Україні відбувся злет національно-визвольного руху, який переріс в національно-демократичну революцію на чолі з Українською Центральною Радою.
