У роки столипінської реакції щедрою рукою розсипалися заборони: припинили видання більшості українських газет, закрили майже всі клуби, товариства, кооперативні організації, видавництва. Цькували тих, хто передплачував українські часописи, не можна було знову публічно користуватися українською мовою, співати пісень, навіть награвати національні мелодії. Вершиною зневаги до України стала урядова заборона святкувати 100-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка. П. Столипін наказав губернаторам, у тому числі й українським, розганяти всі «инородческие общества». Відтак українців офіційно визнали «інородцями». У Київському університеті з ініціативи сина горезвісного Юзефовича розпочався жандармський і поліцейський терор проти студентів 1 викладачів - «мазепинців». Багато професорів на знак протесту пішли у відставку. Професор Микола Пильчиков, давній учасник визвольного руху, не витримавши цькування, вкоротив собі віку. Хоча у роки реакції більшість наддніпрянських «Просвіт» закрили й заборонили, а діячів репресували, деякі з них продовжували діяти. Так, очолена відомим українським діячем Дмитром Дорошенком катеринославська «Просвіта» не лише поширила сфери свого впливу, але іі змогла навіть видавати періодичне видання «Дніпрові хвилі». У ІІІ і ІV Думах українці були фактично позбавлені можливості відстоювати свої інтереси, оскільки там було мало представників українських правих партій, так званої демократичної частини населення країни. Проте українське питання в цих Думах вимагало вирішити завдання-мінімум: введення рідної мови в українській школі, що дало б поштовх поступовому руху українства вперед. М. Славинський у часописі “Украинская жизнь” з цього приводу писав: “Велика держава має прогресувати не в кількісному, а в якісному відношенні, надаючи кожній національності можливість вкласти свою цеглину в загальне будівництво і створення культурних цінностей” ІV Дума теж не змогла розв’язати ці проблеми, хоча з її трибуни лунали промови про українську школу. Однак і до ІV Думи було внесено законопроект, що увійшов в історію як законопроект єпископа Никона, депутата від Волині, росіянина за походженням, який взагалі неприхильно ставився до українства. Об’єктивно його законопроект міг би відіграти позитивну роль у становленні української національної освіти, але реакційність деяких пунктів зводила нанівець пропозиції на користь рідної мови у школах України. Результативна частина законопроекту складалася з чотирьох параграфів: “1) Дозволити вести викладання в українських навчальних школах всіх відомств (принаймні перші два роки навчання) рідною мовою; 2) Призначати викладати в ці школи переважно українців, які знають місцеву мову; 3) Ввести викладання в українських навчальних школах української мови та історії України нарівні з мовою російською і російською історією; 4) Не переслідувати та знаходити провини товариств “Просвіта”, як відомств виключно освітніх, розповсюджувати знання, дозволені брошури й книжки українською рідною мовою; закриття цих товариств проводити надалі тільки за дозволом належно до законного суду, а не в порядку адміністративного розсуду, – часто голого свавілля. Ми впевненні, що справедливе ставлення до прекрасного племені поведе єдину Росію не до руйнування і ослаблення, а до сили й піднесення. Мазепинський рух слід оголосити державно-злочинним і придушувати його всіляко. Ватажки цього руху мають виловлюватися і виганятися з Росії назавжди”
